Читать «Сон кельта» онлайн - страница 12

— Усі думали, що ми закохані одне в одного й незабаром одружимося, — прошепотіла Джі. — Я теж згадую про ті часи з глибоким смутком, Роджере.

— Ми були більше, аніж закохані одне в одного. Ми були братом і сестрою, були спільниками. Двома сторонами однієї, монети. Такими нероздільними. Ти була для мене багато чим. Матір’ю, яку я втратив у дев’ять років. Друзями, яких я ніколи не мав. З тобою я завжди почував себе краще, ніж зі своїми рідними братами. Ти дарувала мені довіру, впевненість у житті, радість. Згодом під час тих років, які я перебував у Африці, твої листи становили для мене єдиний міст, що поєднував мене зі світом. Ти не знаєш, яким щастям було для мене одержувати твої листи й як я їх читав і перечитував, моя люба Джі.

Він замовк. Не хотів, аби кузина відчула, що він сам ледве стримується від плачу. З молодих років він терпіти не міг — через своє пуританське виховання, безперечно, — прилюдні вияви сентиментальності, але в ці останні місяці він піддавався певним слабкостям, які так раніше зневажав, коли помічав їх у інших. Джі не сказала нічого. Вона обіймала Роджера, відчувала збуджене дихання, від якого роздималися його груди.

— Ти була єдиною людиною, якій я читав свої вірші. Ти їх пам’ятаєш?

— Пам’ятаю, вони були дуже погані, — сказала Гертруда. — Але я так любила тебе, що завжди хвалила їх. Деякі навіть вивчила напам’ять.

— Я дуже добре усвідомлював, що вони тобі не подобаються, Джі. Богу дякувати, я ніколи так їх і не опублікував. А я мало не зробив цього, ти ж знаєш.

Вони подивились одне на одного й не змогли втриматися від сміху.

— Ми робимо все, все можливе, щоб допомогти тобі, Роджере, — сказала Джі, знову посерйознівши. Навіть голос її постарів; щойно він був твердим і дзвінким, а тепер невпевненим і тремтячим. — Бо ми тебе любимо, й нас багато. Аліса, звичайно, серед усіх найперша. Вона готова перекинути небо й землю. Вона пише листи, відвідує політиків, представників влади, дипломатів. Пояснює, просить. Буває в усіх портах. Вона докладає всіх зусиль, щоб побачитися з тобою. Але це дуже важко. Побачення дозволені лише родичам. Але Аліса особа дуже відома, вона має вплив. Вона здобуде дозвіл і прийде до тебе, побачиш. Ти знаєш, що під час повстання в Дубліні Скотленд-Ярд усе перелопатив у її домі. Вони забрали багато паперів. Вона любить тебе й захоплюється тобою, Роджере.

«Я знаю», — подумав Роджер. Він також любив Алісу Стопфорд Ґрін і захоплювався нею. Історик ірландського походження з англіканської родини, як і Кейсмент, чий дім був одним із найвідвідуваніших інтелектуальних салонів у Лондоні, центром вечірок та зустрічей усіх націоналістів та автономістів Ірландії, вона була для нього більше, аніж подругою та порадницею в політичних питаннях. Вона просвітила його й допомогла відкрити та полюбити минуле Ірландії, її тривалу історію та культуру, що процвітала, перш ніж була поглинута могутнім сусідом. Вона рекомендувала йому книжки, втягувала його в палкі диспути, заохочувала продовжувати вивчення ірландської мови, яку він, на жаль, так ніколи й не опанував. «Я помру, так і не заговоривши ґельською мовою», — думав він. І згодом, коли він став радикальним націоналістом, саме Аліса першою стала називати його в Лондоні прізвиськом, яким нагородив його Герберт Ворд і яке так подобалося Роджерові, — Кельт.