Читать «Сон кельта» онлайн - страница 114

І Роджер проковтнув ту фантастичну брехню, і йому навіть на мить не спало на думку, що він став жертвою засідки. Він потрапив у неї як дурна дитина.

Чи вже тоді Ейвінд Адлер Кристенсен працював на британські спецслужби? Капітан корабля Реджиналд Гол, керівник британської морської розвідки, й Бейзил Томпсон, начальник департаменту кримінальних розслідувань Скотленд-Ярду, що допитували його, після того як його привезли затриманим у Лондон — він мав із ними тривалі й, можна сказати, довірчі розмови, — дали йому суперечливі відомості про скандинава. Але Роджер не мав ілюзій стосовно нього. Тепер він анітрохи не сумнівався в тому, що Ейвінд розповів йому цілковиту брехню, коли стверджував, ніби його схопили на вулицях Кристианії і силоміць привели до консула з помпезним ім’ям Менсфелдт де Кардоннел Фіндлей. Допитувачі дали йому прочитати, щоб деморалізувати його, безперечно — він відразу зрозумів, що обидва вони були витонченими психологами, — рапорт, якого британський консул у столиці Норвегії надіслав своєму шефові у Форін-Офіс, про несподівану появу в консулаті за адресою Драмменсвайзен, 79 Ейвінда Адлера Кристенсена, який вимагав персональної зустрічі з консулом. І як він розповів цьому останньому, коли дипломат погодився прийняти його, що він супроводжує ірландського націоналістичного керівника, який добирається до Німеччини з фальшивим паспортом і під вигаданим ім’ям Джеймса Денді. Він попросив за цю інформацію грошей, і консул передав йому двадцять п’ять крон. Ейвінд запропонував йому передавати приватні й секретні відомості про невідомого персонажа постійно, якщо англійський уряд щедро платитиме йому за інформацію.

З другого боку, Реджиналд Гол і Бейзил Томпсон розповіли Роджерові, що всі його дії в Німеччині — зустрічі з високими керівниками, високими воєначальниками та міністрами уряду в міністерстві закордонних справ на Вільгельмштрассе, як і його контакти з ірландськими військовополоненими в Лімбурзі — були з великою точністю простежені британською розвідкою. Тобто Ейвінд, водночас прикидаючись, ніби перебуває у змові з Роджером, готуючи пастку для консула Мансфелдта де Кардоннела Фіндлея, підтримував контакти з англійським урядом, повідомляючи все, що він говорив, робив, писав, і кого він приймав, і кого відвідував під час свого перебування в Німеччині. «Я був цілковитим йолопом і заслуговую на таку долю», — повторив собі Роджер невідомо який раз.

У цю мить двері камери відчинилися. Йому принесли обід. Хіба вже настав полудень? Поринувши у свої спогади, він навіть не помітив, як минув ранок. Якби це повторювалося щодня, як було б добре! Зробив кілька ковтків несмачного бульйону й трохи покуштував варену капусту з кількома шматочками риби. Коли прийшов охоронець, щоб забрати тарілки, Роджер попросив у нього дозволу піти спорожнити відро з екскрементами та сечею. Один раз на добу йому дозволяли виходити до нужника, щоб очистити, вимити та витерти відро. Коли повернувся до камери, то знову впав на своє тюремне ліжко. Усміхнене й гарне личко зіпсутої дитини Ейвінда-Люцифера повернулося в його пам’ять, а з ним повернувся й поганий настрій, і напади гіркого смутку. Він почув, як той прошепотів йому на вухо: «Я тебе люблю», і йому здалося, ніби він стискає його в обіймах. Він застогнав і заплакав.