Читать «Сон кельта» онлайн - страница 113

Але серед усіх його невдач найбільшою була та, що він сліпо й по-дурному довірився Ейвіндові-Люциферу. Цей останній супроводив його до Філадельфії, де він хотів навідати Джозефа Мак-Карриті. Й він був поруч із ним у НьюЙорку на мітингу, організованому Джоном Кінном, на якому Роджер виступив перед аудиторією, що складалася з членів старовинного ордену гіберніанців, а також на демонстрації, в якій узяли участь понад тисячу ірландських «Добровольців» у Філадельфії, 2 серпня, до якої Роджер звернувся з промовою під гучні оплески.

Від першої миті він помітив ту недовіру, з якою керівники національного ірландського руху в Сполучених Штатах ставилися до Кристенсена. Але він так енергійно запевняв їх у тому, що вони повинні вірити Ейвіндові, як і йому самому, що керівники ІРБ та «Клан на Ґаел» зрештою погодилися терпіти присутність норвежця на всіх публічних виступах Роджера (але не на приватних політичних зборах) у Сполучених Штатах. І погодилися на те, щоб він поїхав із ним до Берліна як його помічник.

Найдивовижніше те, що навіть дивний епізод, який стався в Кристианії, не навіяв підозру Роджерові. Вони прибули в норвезьку столицю, прямуючи до Німеччини, коли в той самий день на Ейвінда, що пішов прогулятися сам-один — так він розповідав, — напали незнайомі люди, схопили його й силоміць потягли до британського консулату, на Драмменсвайзен, 79. Там його допитав сам консул, містер Менсфелдт де Кардоннел Фіндлей. Консул запропонував йому гроші за те, щоб він розповів, кого він супроводжував до Норвегії й які його наміри. Ейвінд заприсягнувся Роджерові, що він не розповів британському консулові нічого і що його відпустили після того, як він пообіцяв з’ясувати все, що консул хотів знати про того добродія, про якого сам він, Ейвінд, не мав жодних відомостей і супроводив його як провідник по місту — і провідник по країні, — яких той не знав.