Читать «Сон кельта» онлайн - страница 110

Він пригадав тривалі прогулянки навколо табору Лімбурґ або вулицями Берліна, у які вони вирушали з Монтейтом іноді холодними блідими світанками, а іноді в сутінки та в першій темряві ночі, знову й знову з одержимістю говорячи про Ірландію. Попри дружбу, яка виникла між ними, він ніколи не домігся, щоб Монтейт ставився до нього з тією нефамільярністю, з якою ставляться до друга. Капітан завжди звертався до нього як до політичного і військового керівника, відступаючи йому правий бік стежки, відчиняючи перед ним двері, підсовуючи йому крісла й перед тим і після того, як потиснути йому руку, клацаючи підборами й по-військовому прикладаючи пальці руки до кашкета.

Капітан Монтейт уперше почув про Ірландську бригаду, яку намагався сформувати Роджер Кейсмент у Німеччині, від Тома Кларка, потаємного лідера ІРБ та ірландських «Добровольців», і відразу зголосився працювати з ним. Монтейт тоді був висланий у Лімерік британською армією як покарання за те, що він, як було викрито, таємно навчав «Добровольців» військової справи. Том Кларк порадився з іншими керівниками, й пропозицію Монтейта було прийнято. Його подорож, як Монтейт потім розповів Роджерові з усіма цікавими подробицями, коли вони зустрілися в Німеччині, мала не менше лихих пригод, ніж авантюрний роман. У супроводі своєї дружини, щоб приховати політичну мету своєї мандрівки, Монтейт відплив із Ліверпуля до Нью-Йорка у вересні 1915 року. Там керівники ірландських націоналістів віддали його до рук норвежця Ейвінда Адлера Кристенсена (згадавши про нього, Роджер відчув, як у нього перевертається шлунок), який у порту Гобокен нишком посадив його на судно, яке незабаром відпливало до Кристианії, столиці Норвегії. Дружина Монтейта залишилася в Нью-Йорку. Кристенсен посадив його на борт «зайцем», часто перекидаючи з каюти до каюти і примушуючи його годинами сидіти в нужниках корабля, куди норвежець приносив йому воду та їжу. Судно було затримане Королівським флотом на середині свого шляху. Цілий загін англійських матросів піднявся на борт і пильно перевірив документи в команди та в пасажирів, шукаючи шпигунів. Протягом п’ятьох днів, поки англійські матроси залишалися на кораблі, Монтейт переходив з однієї схованки в іншу — що були іноді такими незручними, він міг принишкнути в клозеті під ганчір’яним накриттям або пірнути в діжку зі смолою — і не був спійманий. Зрештою він таємно висадився в порту Кристианії. Потім перейшов через шведський і данський кордон, ця подорож була не менш авантюрною, він кілька разів мусив перевдягатися, один раз жінкою, і зрештою добувся до Німеччини. Коли нарешті потрапив до Берліна, то з’ясувалося, що начальник, під чиїм керівництвом він мав служити, Роджер Кейсмент, лежить хворий у Баварії. Він не став гаяти жодної хвилини, негайно сів на поїзд й, увійшовши до баварського готелю, в якому лежав хворий Роджер, відрекомендувався йому такою фразою: «Це найщасливіша хвилина в моєму житті, сер Роджер».