Читать «Сон кельта» онлайн - страница 108

Скількох ще друзів він утратив, людей, котрі, як Герберт і Саріта Ворд, високо цінували його й захоплювалися ним, а тепер вважали його зрадником? Навіть Аліса Стопфорд Ґрін, його вчителька й подруга, заперечувала проти його подорожі в Берлін, хоч після того як його заарештували, вона ніколи не згадувала про цю суперечку між ними. Скільки ще людей тепер відчували до нього огиду, начитавшись тих підлих звинувачень, яких не шкодувала для нього англійська преса? Спазм у шлунку примусив його скорчитися на своїй тюремній койці. Він лежав у такій позі протягом тривалого часу, поки не минуло відчуття того, що він має в животі камінь, який розчавлює йому нутрощі.

Протягом тих вісімнадцяти місяців, які він прожив у Німеччині, він часто запитував себе, чи він не припустився помилки. Ні, навпаки, факти підтвердили всі його тези, а надто коли німецький уряд опублікував декларацію — більшу її частину написав він, — в якій висловив свою підтримку ідеї ірландської суверенності й своє бажання допомогти ірландцям відвоювати свою незалежність, якої їх позбавила Британська імперія. Але згодом під час своїх тривалих очікувань на вулиці Унтер-ден-Лін-ден у приймальнях високих представників німецької влади, після невиконаних обіцянок, своїх хвороб, своїх невдач з організацією Ірландської бригади він почав сумніватися.

Він відчув, як лунко калатає його серце, як було щоразу, коли він згадував ті морозні дні з бурями та сніговими хуртовинами, коли нарешті після стількох зусиль він спромігся звернутися до двох тисяч двохсот ірландських військовополонених у таборі Лімбурґ. Він обережно їм пояснив, виголосивши перед ними промову, яку повторював у своїй свідомості протягом місяців, що не йдеться про перехід до ворожого табору, йдеться зовсім про інше. Ірландська бригада не стане складовою частиною німецької армії. Вона буде незалежним військовим формуванням зі своїми власними офіцерами й воюватиме за незалежність Ірландії проти свого колонізатора і гнобителя, «поруч, але не в складі» збройних сил Німеччини. Йому було дуже боляче усвідомлювати, і ця рана не переставала пригнічувати йому дух, що з двох тисяч двохсот полонених лише п’ятдесят із лишком записалися до Бригади. Його пропозицію зустріли з ворожістю, лунали крики й шепіт, у яких він чітко вирізняв слова «зрадник», «запроданець», «тарган», багато військовополонених відверто виявляли йому свою зневагу, а коли втретє він намагався звернутися до них, то почали плюватися й мало не накинулися на нього. (Він лише намагався заговорити до них, бо щойно він промовив кілька перших фраз, як його слова заглушили прокляття й свист.) А яке приниження довелося йому витерпіти, коли його врятували від можливого побиття або й лінчування німецькі солдати з його ескорту, що майже винесли його звідти.