Читать «Сніговик» онлайн - страница 217
Ю Несбьо
– Домовилися.
Харрі вимкнув мобілку й замислено втупився в неї. Він не зумів би дати раціонального пояснення цьому відчуттю, але чомусь йому здалося, що часу практично не залишилося – він мав бігти щодуху, встигнути до того, як стане темно. Фантазія, певне, розігралася, знову його переслідує дитячий страх, наче навкруги стемніло, а він ніяк не може знайти дорогу до бабусиного будинку.
Харрі набрав ще один номер.
– Слухаю. – Голос у Хагена був безбарвний, позбавлений життя.
Голос людини, яка підписала капітуляцію, подумав Харрі.
– Облиште свої папірці, – сказав Харрі. – Телефонуйте усім черговим поліцейським, мені потрібне підкріплення. Беремо підозрюваного у вбивстві, вулиця Осенгата, дванадцять, у районі Торсхов.
– Харрі…
– Слухайте: рештки Сильвії Оттерсен лежать у морзі Інституту анатомії. Сніговик – не Катрина. Розумієте?
Пауза.
– Ні, – прямодушно відповів Хаген.
– Сніговик – співробітник цього інституту, Матіас Лунн-Хельгесен.
– Лунн-Хельгесен? Чорт забирай! Це той, що…
– Так, той лікар, що надав велику допомогу в розробці Ідара Ветлесена.
Голос Хагена повеселішав:
– Чергові поліцейські, звісно, поцікавляться, чи озброєний він.
– Наскільки нам відомо, – поділився Харрі, – він убив десятеро чи дванадцятеро людей і жодного разу вогнепальної зброї не використовував.
Сарказм Харрі дійшов до Хагена не одразу.
– Я зателефоную, – кинув він.
Харрі натиснув кнопку «відбій» і, крутячи в замку ключ запалення, другою рукою взявся набирати Магнуса Скарре.
Магнус та двигун озвалися синхронно.
– Ти ще в районі Трюванн? – запитав Харрі.
– Так, а що? – відповів Скарре.
– Хапай усіх, хто під рукою, і швидко в машину. Зупинися на перехресті Осенгата та Фуктс. Їдемо брати мерзотника.
– Ах, трясця твоїй… Це те, про що я думаю, чи…
– Так, – відрубав Харрі.
Він так додав газу, що покришки аж вискнули на асфальті.
Харрі згадав Юнаса. Через якусь незрозумілу причину – саме Юнаса.
Один із шести патрульних автомобілів, які вимагав Харрі, зв’язавшись з управлінням, вже стояв на перехресті на Осенгата. Харрі під’їхав з боку Стурусиден. Звернув на тротуар, вискочив з машини, підбіг до патрульних і в напівпрочинене вікно попросив рацію.
– Вимкни поки що, – кивнув Харрі на мигалку. Натиснув на кнопку виклику й наказав усім патрульним машинам вимкнути сирени заздалегідь.
За чотири хвилини всі шість патрульних автомобілів під’їхали до перехрестя. Поліцейські, серед яких були Скарре та Ула Лі з відділу убивств, зібралися навколо машини, де біля відчинених дверцят сидів Харрі з мапою міста в руках і давав вказівки:
– Лі, візьми три машини й відріж можливі шляхи для відступу. Ось тут, тут і тут.
Лі нахилилася над мапою й кивнула.
Харрі повернувся до Скарре:
– Що вахтер?
Скарре показав телефон:
– Саме з ним розмовляю. Він уже іде до головного входу з ключами.
– О’кей. Візьмеш шістьох та розставиш їх по під’їзду, на чорних сходах і, якщо можливо, на даху. Ще дістань мені машину прикриття. «Дельта» приїде?
– Уже.
Двоє поліцейських, схожих один на одного, як дві краплі води, доповіли, що «Дельта» прислала групу захоплення, спеціально навчену на випадок подібних ситуацій.