Читать «Сніговик» онлайн - страница 213

Незважаючи на це, він би забув про Харрі Холе, якби одна з гінекологинь клініки «Марієнлюст» не сказала якось, що цей відомий полісмен, якого показували по ящику, – алкаш та псих, а син його коханки – пацієнт Габріели з педіатрії. Олегом звати. Нічогенький хлопчина, приємний.

– Холе йому не батько, – додала потім лікар-педіатр, – але ось що цікаво: той, хто на папері значиться батьком, теж алкаш. Якийсь російський професор з Москви чи щось таке.

– Ні-ні, я цього не чув! – вигукнув Ідар Ветлесен, перекрикуючи їхній сміх. – Пам’ятайте про лікарську таємницю, шановні.

Вони продовжили обідати, а в голові Матіаса все ще лунали слова Габріели: «той, хто значиться батьком».

Тому після обіду Матіас провів педіатра до її кабінету й зачинив двері зсередини.

– Габріело, можна поговорити з тобою?

– Чому ні? – сказала вона й зашарілася від хвилюючого очікування.

Матіасу було відомо, що він подобається їй, що вона вважає його привабливим. Якось вона навіть пропонувала йому сходити кудись разом, але він ввічливо відмовився.

– Ти, мабуть, знаєш, що я використовую деякі аналізи крові, зроблені в клініці, для своєї докторської, – почав він. – І в того хлопчика, сина коханки поліцейського, я саме дещо знайшов.

– Ну, я так зрозуміла, що вона його колишня коханка.

– Он як? Те, що я виявив, – досить серйозно, і мені тепер треба б відстежити його спадковість, батьків і таке інше.

Матіасу здалося, що вона розчарована.

А ось він якраз аніскільки не був розчарований тим, що вона розповіла.

– Дякую, – сказав він, підвівся і вийшов.

Його серце сповнювали життєві сили, а ноги самі несли вперед. Він весь світився від радощів – як його розжарена петля. Адже він знав – це початок. Початок кінця.

Спекотного серпневого ранку в Хольменколлені справляли літнє свято. На газоні перед будівлею адміністрації району на пластмасових кріслах під тентами від сонця сиділи дорослі та пили біле вино, поки діти бігали між столами або грали у футбол неподалік. Незважаючи на те, що її обличчя було майже повністю приховане темними окулярами, він її відразу впізнав, бо встиг скачати її фотографію з сайту компанії, де вона працювала. Вона стояла сама, так що він просто підійшов і з привітною посмішкою попрохав дозволу постояти поруч, ніби вони знайомі. Він знав, як це робиться. Він багато чого навчився. Він більше не був Пупсом Матіасом.

Вона підняла окуляри, запитально подивилася на нього, і тут він зрозумів, що фотографія брехала. Вона виявилася набагато вродливішою. Так, подумав він, план А навряд чи спрацює: вона, звісно, не захоче з ним знайомитися. У такої жінки, як Ракель – нехай вона хоч тричі мати-одиначка, – завжди великий вибір залицяльників. Можливо, доведеться скористатися планом Б, хоча у нього є недоліки.