Читать «Сніговик» онлайн - страница 206
Ю Несбьо
Матіас добре плавав. Він узагалі багато що робив добре. Чоловік зайшов у воду і допоміг йому вибратися. Матіас опустився на сніг. Не те щоб він не міг стояти, просто думав, що так краще виглядатиме збоку. Він заплющив очі й почув, як схвильований голос запитує, чи був ще хтось у машині. Матіас повільно похитав головою. Голос запитав: «Ти впевнений?»
Пізніше поліцейські дійдуть висновку, що аварія сталася через слизьку дорогу. Травми на голові жінки, що втопилася, пояснять зіткненням автомобіля з масою води, а шок буде єдиним поясненням того, що хлопчик заперечно хитав головою у відповідь на питання, чи був ще хтось у машині, а потім нарешті промовив: «Нікого. Тільки я».
– Нікого. Тільки я, – сказав Матіас.
– Дякую, – відповів хлопчина й сів поруч.
Відбувалося це шість років по тому після аварії, в університетській їдальні. За вікном сильний дощ відбивав свій звичний марш, яким вітав студентів Бергенського університету. Швидкий марш, який скінчиться тільки навесні.
– Теж новенький на медичному? – запитав хлопець, відрізаючи шматок жирної віденської сосиски.
Матіас кивнув.
– У тебе естланнський акцент, – зазначив хлопець. – До Осло поїдеш?
– Не хочу до Осло.
– Чому?
– Нікого там не знаю.
– А тут?
– Теж нікого.
– І я тут нікого не знаю. Як тебе звати?
– Матіас. Матіас Лунн-Хельгесен. А тебе?
– Ідар Ветлесен. Ти вже був на горі Ульрікен?
– Ні.
Матіас, звісно, там був. І на горі Ульрікен, і на горі Фльойєн, і на горі Саннвіксф’єллет. Побував на Рибному ринку і на площі Торгалменнінг, дивився на пінгвінів та морських левів в Акваріумі, пив пиво у Весселстюені, був на концерті нової групи в «Гаражі», на стадіоні бачив, як «Бранн» програли у себе на полі. Словом, скрізь, де зазвичай бувають компанії бергенських студентів, Матіас устиг побувати. Сам.
Разом з Ідаром він здійснив усі екскурсії по другому колу, удаючи, що він тут уперше.
Матіас швидко зрозумів, що Ідар – типовий причепа. І щоб він причепився до нього міцніше, Матіас удав, що радий знайомству.