Читать «Сніговик» онлайн - страница 14

– Що ти так дивишся? – запитала вона, розстібаючи пальто.

– Сама знаєш, – хрипко відповів він і дорікнув собі за те, що дозволив їй відчути, як у нього перехопило горло.

Вона голосно розсміялася, і цей сміх подіяв на нього, як перша склянка «Джима Біма»: Харрі зігрівся і розслабився.

– Не треба, – сказала вона.

Він чудово розумів, що означає її «не треба»: «Не треба, не мучся, нічого не вийде». Вона промовила це тихо, ледь чутно, але все одно його обпекло, наче ляпасом.

– Ти схуд, – сказала вона.

– Усі так кажуть.

– Як щодо столика?

– Метрдотель нас покличе.

Вона сіла за стійку поруч і замовила аперитив – як зазвичай, кампарі. Харрі колись називав її Кошеніль – так називається натуральний пігмент, який надає цьому пряному солодкому напою особливої барви. Вона й в одежі надавала перевагу червоним тонам. Сама Ракель пояснювала, що це забарвлення має відлякувати, – як у тварин, що в такий спосіб дають зрозуміти, щоб трималися подалі.

Харрі замовив ще одну колу.

– Чому ти схуд? – поцікавилася вона.

– Грибок.

– Що?

– Ну, йому ж треба харчуватися. Мізками, очима, легенями. Свідомістю. Висмоктує колір обличчя та пам’ять. Грибок росте, я зникаю. Він стає мною, а я – ним.

– Що ти верзеш? – перебила вона відразливо, але в очах Харрі розгледів посмішку.

Вона любила, коли він що-небудь розповідав, навіть коли плів відверту базгранину. Він пояснив про грибок у квартирі.

– А як у тебе справи?

– Чудово. У мене все гаразд, у Олега – теж. Ось тільки за тобою сумує.

– Так і сказав?

– Ти знаєш це і без його слів, Харрі. Міг би обійтися з ним і більш м’яко.

– Я? – Харрі здивовано витріщився на неї. – Це був не мій вибір.

– Та невже? – Ракель узяла зі стійки келих. – Те, що ми не разом, – зовсім не означає, що ви з Олегом повинні більше не зустрічатися. Ваша дружба важлива для вас обох. Прив’язаності вам даються так важко, що було б непогано цінувати те, що вже є.

Харрі сьорбнув свою колу:

– А як у Олега з твоїм?

– Його звати Матіас. – Ракель зітхнула. – Вони намагаються налагодити стосунки, але вони такі… різні. Матіас намагається іти назустріч, але Олежик усе ускладнює.

Харрі відчув солодкий укол умиротворення.

– До того ж Матіас багато працює.

– А я вважав, що тобі не подобається, коли мужик працює, – промовив Харрі й одразу пошкодував про сказане.

Але Ракель не розсердилася, вона сумно зітхнула:

– Річ не в тому, що ти працював, Харрі, а у твоїй одержимості. Ти сам і є робота, й спонукає тебе не кохання, не відповідальність. А солідарність. Жодних особистих прагнень, ось у чому річ. У твоїй душі тільки жага помсти. А це неправильно, Харрі, так не мусить бути. Ти сам знаєш, як воно сталося.