Читать «Скоропад» онлайн - страница 47

Між тим счинилася на замку метушня. Причиною — велика курява, що встала далеко на рівнині. Вдарили на трівогу, бо ану ж це:

«Погромник непоборних танків І ворог всіх і вся — Махно».

Витискають величезний далековид і сам князь крізь нього розглядає з мурів приїздців.

Показується, що то стрілецька братія — Лицарі Залізної Остроги їдуть до князя в гостину. На переді кавалькади:

«…То лицар Льоньо, враг варварства І церемонієр лицарства На розтанцьованім коні».

Князь виїзджає назустріч, радісні вигуки, привіти і пісні. Все товариство вганяється на замок. Тут гості розходяться по гостинних кімнатах, щоб переодягтися та відсвіжитися, а вкінці всі стрічаються за вечерею. Під час вечері приїзджають якісь чужинці. Спершу їх ніхто не пізнає, щойно згодом показується, що це лікар УСС др… Свідерський і отаман Букшований з якоюсь персіянкою. (Оба вони, свого часу, втікли з російського полону в Персію і там зазнали чимало пригод). Один з них називається Абдулаг Свідерко-Хан, а другий Бен-Абі-Букш-Бей князь Шірасса. Персіянка закрита заслоною будить цікавість не тільки в гостей. Сам Скоропад, хоч великий ворог жінок, інтересується нею, а далі й розкохується в ній.

Вечір оповив замок враз з чудовим парком, гості вийшли подихати чистим повітрям… Великий місяць викотився на небо. Під впливом настрою лицар Льоньо виголошує імпровізацію про одну таку прекрасну ніч, давнодавно, бо під час світової війни у Верині над Дністром.

«Чи пам'ятаєте, той Веринь наддністровий, Що мов дідок перевеслом, Вперезаний старим ріки руслом, Дрімає на траві шовковій? Небо зазорене, як закляте море, Дихає дивною тайною, Канули в безвісти рясні метеори, Краючи темні воздушні простори Смугою золотосяйною. Канули, краяли і безслідно мерли, Зорі над тим посміхалися, Що на дні неба, як казочні перли, Порозсипалися… Десь, якась царівна, морем перевожена, Морем перевожена, сном заворожена Перлове згубила намисто, Як тільки хвиля незатрівожена, Міняться перли барвисто»…

Згадував лицар Льоньо ту веринську ніч з усією її красою. із музикою циганів «що край свій на возах, а душу в скрипці возять, що поглядом палять і поглядом морозять''… Згадували з ним усі і Скоропад і решта гостей.

Князь Скоропад так розкрохмалився, що освідчився персіянці. але зажадав, щоб вона приняла христіянство. Вона спершу не хоче, але по розмові при керниці з колишнім духовником УСС, о. Макарієм, годиться змінити віру.

Відбувається ще збір Лицарства Залізної Остроги.

«Окличник Л. 3. О. Ревуха, Що як гукав боліли вуха, Надів на ліву руку щит. Залізний на краях пригнутий, У Вишколі майстрами кутий. Що мав немов би серця вид».

Він скликав Лицарство на збори, а князь Скоропад — великий комтур закону — відкрив їх, стукнувши тричі булавою.