Читать «Скоропад» онлайн - страница 46

Поета впускають на замкове подвір'я і там бере його в опіку молоденький пазь та веде в гостинну кімнату. З князем покищо не можна бачитись, бо князь саме пообідав та ляг відпочити.

Поет причепурюється щоб гідно стати перед лицем визначноі особи. Офіційна зустріч відпала, бо поет вийшов оглянути подвір'я і там стрінувся з князем. Там князь Скоропад годував голуби. Варто заподати опис його особи:

«Передімною муж високий Широкогрудий, вірлоокий, З світячим випуклим чолом: Ніс довгий, на кінці згрубілий, Немов би огірок доспілий, Під ним усища помелом Спускались вниз. При вусах близна — Від ворогів то даровизна, Десь князь на войні роздобув. Лоб довгий бритий для поваги А ззаду мов для рівноваги, Із носом ґудз великий був. Убраний у панцир сріблистий, Трохи від пороху нечистий, Під ним широкії штани — Прічези. Винахід англійський, Який в державі українській Десь не десь мають старшини»…

Колишній великий комтур Лицарства Залізної Остроги пізнає давнього товариша зброї дуже радіє, розпитує про других і з цікавістю слухає історій які йому розказує поет. Цю частину твору читається з незвичайним зацікавленням бо твір постає під час війни, і а його акція ведеться у майбутніх мирних відносинах власної державности. Ми довідаємося:

…«Що вся соборна Україна Живе немов одна родина, Що далі суди всі знесуть. Що на Збручі будують луки На міст що зветься «Мостом злуки» Круг нього сто пам'ятників Для тих міністрів, що любились І під час войни не сварились А били Москву та Ляхів…

А дальше:

Що всі високії посади Не роздається для паради, А треба мати ум і хист».

По розмові з князем і смачній вечері поклався поет на супочинок. Замки і старовинні палати мають, як відомо, ту прикмету, що ночами снуються там мари і бродять покутуючі духи. Це лихо не минуло і поета. Перед ним з'являється дух російського генерала. Поет довідується про любовну історію з часів, коли Скоропад враз з УСС прибув до Одеси. Наслідок історії — смерть генерала та зневіра Цяпки-Скоропада в жіноцтво.

Друга частина твору розпочинається прегарним, справді високопоетичним описом ранку. Потім запізнаємося зі складним родинним гербом, в якому:

«Два дики сперлися на лапки, Між ними три червоні цяпки, А в долі жезл, булава й серп».

Та беремо участь у сніданні, що його споживає поет враз з князем і його почотом. Між приявними пізнає поет свойого не одного добре знайомого з війни. По сніданні показує сам князь поетові своє господарство: коні. корови і інші домашні звірята. Довідуємося про цікаві звіринні родоводи. Між кіньми нащадок клячі, яка колись несла на собі Володимира Великого, коли він відвойовував червенські городи. Між расовою худобою є бичок, що походить у простій лінії від бугая, якому Урзус (з повісти «Quo Vadis») ще за цісаря Нерона скрутив карк у колізею.