Читать «Скарб Солоного лиману» онлайн - страница 19

Зайди не одразу помітили нас — щось розглядали у воді, їй було двоє: дідок з маленькою головою і червоною, довжелезною шиєю і щокастий патлатий молодик. От вони попідводили голови і уп´ялися очима в нас так, ніби побачили крокодила…

— З-з-звідки вас, шмаркачів, чорт приніс? — почувся хрипкий старечий голос.

— З «Калкана»!

— Ш-ш-о-о, — витріщив нахабисті очі щокастий. — Вони ще насміхаються! Ану геть із моїх очей! — коротко наказав він і додав: — Запам´ятайте, я страшний у своєму гніві!

Ми пірнули в очерети, відрачкували трохи і затаїлися. Згодом Ірвик обережно звівся навшпиньки, глянув із-за очерету на приблуд і одразу присів.

— Дичкодери! Вони ганяються у баюрі за якоюсь величезною рибиною, — прошепотів він.

Як потрапила така рибина у баюру, ми не знали.

— Мчимо на «Калкан»! Пам´ятаєш учорашній наказ дядька Карпа: «Коли біда — піднімайте на щоглі сейнера прапорець», — пригадав я.

— Е-е-е, ні. Доки дядько доїде на своїй таратайці, за «Чезетою» тільки смуга ляже, — відповів Ірвик.

— Драпонуть, — погодився я.

Якусь хвилину мовчки сушили голови: що ж робити!

— Придумав! — гаряче зашепотів Ірвик. — Біжи, Сергію, до «Калкана» і піднімай прапорець, а я цим хапугам таких жаринок підкину в черевики, що вони нізащо в світі не втечуть. От побачиш, — він злорадно глянув на обувку дичкодерів.

Я помчав до сейнера. Видерся на палубу, знайшов на щоглі мотузок, потяг за нього, і відразу ж на щоглі весело замайорів червоний прапорець. Чи помітить його єгер? Побачив! За хвилину дядько Карпо вже мчав на своєму «їжакові». Помітивши його, незнайомці кинулися до берега, почали поспіхом одягатися. Ось вони вже побігли до свого мотоцикла! Втечуть! Але що це? Я побачив, що вони якось по-чудернацькому підплигують. Невже це Ірвикові жаринки так діють? Але це ще було не все! За мить дичкодери ще й верещали, і так завзято, що й до мене долинав той галас. Я стрибнув на землю і чимдуж помчав до Ірвика.

— Ну, як жаринки?! — задьористо посміхнувся мій друг.

— Здорово! Де ти їх узяв?

— У кишені!

— У к-и-и-шені? Кинь розігрувати!

— Не віриш? А оце бачив? — і він показав мені коробок, у якому їжачилися страшними гостряками добірні гачки.

— Я їм цього добра у кожен черевик по жмені насипав. Бачив, як припекло? Пам´ятатимуть! — похвалявся Ірвик.

Тим часом до хапуг під´їхав дядько Карпо, а слідком примчав і Шалапут. Попервах дядько Карпо і не глянув на зайд. Він хутенько підійшов до баюри і уважно оглянув її, а вже тоді наблизився і до приблуд. Ті, сидячи і клянучи все на світі, видирали зі своїх п´ят гачки…

— А-а-а, старі знайомі! Бичколови! — гнівно вигукнув єгер. — Знову завітали?

— Пі-ш-о-о ви! Обполоснулися у калюжі, ото й усе, — силувано посміхнувся щокастий.

— Знаю я ваше полоскання. Що у торбі?

— Дурничка! Морського пісочку набрали, у дворі для краси притрусити.

— Пісочок! Знаю я ваш пісочок! — суворо мовив єгер, підійшов до торби і витрусив з неї цілу купу камачок… Обличчя в дядька Карпа враз сполотніло.