Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 54
Леонтіна Александровна Бас
Раптом страшенна втома охопила Рахманінова. Ледве тримаючись на ногах, він повернувся до кімнати. Сів до рояля і розкрив партитуру концерту…
Короткий заклик «до уваги», сповнений енергії та рішучості,— і ось вже звучить «пісня серця» — найліричніша сповідь про затаєне глибоке почуття. Скільки в ньому молодої радості, задумливих мрій та, водночас, гірких передчуттів… Фортепіано і оркестр то зливаються в своїх роздумах і бажаннях, то весело перегукуються — з лукавістю, із завзяттям. І знов, ще з більшою силою душевних поривань, з твердим не по-юнацькому прагненням перебороти всі перешкоди співає серце свою пісню — пісню кохання…
Зосереджені роздуми, спогади, мрії… І ось починається розмова, бесіда з самим собою — один на один. Вільно ллється наспів, мрійливо-сумний, проникливий. Які картини малює він? Російський краєвид з його скромною простотою? Затишні куточки іванівського парку, овіяні ніжним солодким передчуттям щастя? Якась невловима, осіння печаль відчувається в музиці… І мимоволі згадуються пушкінські рядки:
Остання частина концерту… Вона сповнена різких контрастів. Ось злітає і в’ється примхлива стрімка мелодія. 6 в ній і легкість, і жартівливість, але вражає несподівана мінливість. Музика іскриться радістю, веселим молодим сміхом. І в уяві виникає яскрава картина: радісне свято, різнобарвний натовп, що заповнив вулиці, танці, жарти, сміх… І раптом — лірична розмова, але тепер вже спокійна, врівноважена, прикрашена світлою, прозорою усмішкою. «Щастя прийшло». — наче говорить музика. — Щастя прийшло — безтурботне, ясне, як ця співуча, ласкава мелодія-пісня…
Але молодість, життя — все кличе вперед. І знов виникає картина захоплюючого свята. Потік іскрометної музики, сповненої енергії, мужності, завершує концерт.
Назавжди залишився Перший фортепіанний концерт Рахманінова музичним свідком неповторних почуттів іванівських літ. І хоч згодом, у 1917 році, композитор повернувся до цього твору і ускладнив та розширип його, в ньому, як і раніше, жило чарівне дихання молодості.
Майже десять років пройшло з того часу, коли Сергій Рахманінов почав працювати над Першим концертом. За це десятиріччя він багато зробив: блискуче закінчив композиторське відділення Московської консерваторії, створивши як дипломну роботу оперу «Алеко»; написав нові твори — фортепіанні п’єси, романси, симфонічну фантазію «Скеля». Його яскраві виступи у фортепіанних концертах вражали винятковим піанізмом, дивним поєднанням сили, вольового напруження і ліричної теплоти.
Першу велику невдачу — провал Першої симфонії на концертній прем’єрі — композитор переживав довго і глибоко. Саме тоді Савва Іванович Мамонтов, талановитий меценат, власник відомого приватного Московського оперного театру, запропонував Рахманінову посаду другого диригента. Рахманінов погодився. Ця робота забирала багато часу і не давала можливості навіть думати про щось інше. Тісна дружба, спільна робота зв’язала Рахманінова із співаками й художниками театру Мамонтова. Один з артистів став найбільш близький йому. З ним треба ще багато працювати. Він талановитий, надзвичайно талановитий і музикальний. До того ж здібний живописець і скульптор. Ім’я його — Федір Шаляпін.
