Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 53

Мабуть, цікавими будуть для читачів критерії, за якими певні діячі потрапляли „на олівець" до Степана Мудрика. „Ознакою, що з людиною не все в порядку для нас була зміна політичних напрямних. Звичайно ж не на 180 градусів! Таке зрозуміло навіть політично сліпому. В поле нашої уваги потрапляли люди, які намагались підмінити головні завдання нашої боротьби другорядними завданнями. Якщо таке траплялось кілька разів, то незалежно від результатів оперативного вивчення, довіру до такої людини ми втрачали".

Іншим таким критерієм, за яким „санітарна служба" (цей термін Мудрик- Мечник використовує в своїх опублікованих спогадах) визначала, що з людиною „не в порядку" (часто вживане визначення Мудрика), було акцентування на протиріччях між українськими політичними середовищами. Одним із важливих постулатів політики ОУН з іншими політичними силами в еміграції було взаємне непоборювання, позаяк мета у всіх була одна: Українська Держава. Для цього, врешті, і створювався СКВУ, як найвищий форум української діяспори. „Якщо в еміграції з'являлась людина, яка починала ворушити давні рани з бандерівсько- мельниківського розколу — ми зразу знали, що з цією людиною не в порядку. Навіть, якщо вона потім проголошувала тези про необхідність об'єднання двох ОУН, то це ставало ще більш підозрілим, бо означало, що людина не розуміється на характері стосунків між бандерівцями і мельниківцями".

Багато таких „дрібничок" довелось почути авторові цих рядків від Степана Мудрика під час його візитів до України. На той час „Мечник" знав про свій невиліковний діаґноз, хоча, звичайно, німецька медицина могла ефективно стримувати розвиток хвороби. Тим не менше, в холодну пору року в Україну Мудрик не приїжджав.

Під час одного такого приїзду він познайомив мене з непримітним чоловіком, якому попросив уділити кілька годин для розмови. Це було під час перепоховання Кардинала Сліпого у Святоюрській крипті, тоді, в першу річницю Незалежности в Україну приїхали практично всі закордонні члени Проводу ОУН. Звичайно ж, крім нормального робочого моменту, був присутній і символічний, для людей, які все життя віддали боротьбі за Українську Державу було важливо провести засідання Проводу на українській землі, ти більше, що не всі вони були присутні на березневій Конференції націоналістів у будинку Центральної Ради. Те засідання вони провели в першому приміщенні редакції „Шляху Перемоги" в Україні, на вул. Природній у Львові. Близько двох годин ми то гуляючи, то сидячи у скверику Лісотехнічного інституту бесідували з цим тихим і непомітним чоловіком, і лише пізніше, та й то випадково, я дізнався, що це Мудрик мене „віддав" керівникові СБ ОУН Іванові Кашубі. Проте розмова зовсім не викликала враження допиту. Кашубу цікавила організація праці в редакції, мої погляди на події, які відбувалися в Україні, спогади про Красівського та події, які передували його смерті.