Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 66

Інший захист від небажаних відчуттів — їх витіснення, коли людина активно намагається їх позбутися. («Я просто про це не думатиму»). Але намагання ігнорувати почуття може скрутити вас у вузол. Хай як це парадоксально, але люди, які пригнічують свої відчуття, більш вразливі до негативних емоцій і переживають вищий рівень стресу. Для прокрастинаторів уникнення — це король усіх способів захисту, адже, коли ви уникаєте завдання, ви також уникаєте багатьох думок, відчуттів і спогадів, пов’язаних із ним.

Як ми можемо реагувати на небезпеку, не покладаючись на саморуйнівні способи психологічного захисту? Ми можемо працювати над розвитком здібностей для управління емоціями, щоб нам було добре жити у власній шкірі. При управлінні емоціями мисленнєві частини мозку (фронтальний кортекс) втихомирюють діяльність в емоційній частині мозку (амигдалі), що дає можливість у разі потреби заспокоїтись або подумати про наслідки імпульсивного бажання накричати на боса, викинути комп’ютер з вікна, зайнятися сексом із привабливим незнайомцем з вулиці.

Щоби подолати прокрастинацію, вам знадобиться велика допомога мисленнєвих частин вашого мозку, адже ви стикаєтесь із ситуаціями, які стимулюють емоційні частини мозку і створюють стільки тривоги, що вам хочеться уникнути цього будь-якою ціною. В ідеалі, здатність керувати емоціями розвивається через взаємодію немовляти із чуйним дорослим, коли співзвучний дитині дорослий розпізнає дитячу тривогу, розуміє її, не боїться її і реагує — дбає про потреби дитини, чим і заспокоює її. Якщо дорослий здатен зберігати мисленнєві здібності в ситуації сильної тривоги, ця здібність розвивається і в дитини. Навіть якщо ви не мали шансу навчитися керувати своїми емоціями під час цих ранніх взаємодій, ви можете навчитися цього пізніше. Ви можете реагувати на відчуття небезпеки, обдумуючи ситуацію («Я прорепетирую виголошення промови, щоби менше хвилюватися»), аналізуючи реальність загрози («Невже мене справді звільнять, якщо я не буду ідеальним?»), аналізуючи контекст загрози («Мій новий бос лякає мене, тому що нагадує мені батька, але він не мій батько»), нагадуючи собі про свою компетентність і життєву стійкість або підтримуючи себе. Цей процес когнітивної переоцінки — це невід’ємна складова здатності заспокоїти себе.

Джейн має яскравий спогадпро ситуацію, коли вона наштовхнулася на когнітивну переоцінку, щоб заспокоїти себе на порозі катастрофи. Під час навчання в магістратурі у неї була дуже неприємна зустріч із спеціалістом зі статистики, який ставив під сумнів достовірність даних у її магістерській роботі. Джейн витратила роки, аби зібрати ці дані для аналізу, тож вона була цілковито розгублена і вирішила негайно ж подзвонити чоловікові, щоб він її підтримав, але його не було вдома. Вона стояла сама у телефонній буді і голосно розмовляла — так, наче він насправді був на тому кінці дроту, а тоді відповіла сама собі так, як це точно зробив би він, із заспокійливим підбадьоренням і розумними пропозиціями. Зрештою, коли ви намагаєтеся допомогти собі зберігати спокій, аби у хвилюючій ситуації обдумати все, такий діалог може відбуватися автоматично, всередині вас, у тиші.