Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 65

Аби припинити прокрастинувати, вам доведеться змиритися з деякими неприємними відчуттями вашого тіла, як-от страх і тривога. Щоб іти вперед попри страх, потрібно спеціально докладати зусиль. Адже страх виникає миттєво, й один раз помічений у вашому тілі, він триває довіку і надсилає в мозок дуже сильні сигнали, які складно ігнорувати. Страх виникає настільки швидко, що це просто неймовірно. Якщо ви торкнетеся своєї руки, вашому мозку досить 400–500 мілісекунд, аби зауважити це відчуття. А щоб зауважити страх, досить всього 14 мілісекунд! Ще до того, як це можна було зрозуміти, ваше тіло вже зауважило страх і почало реагувати. Поки ви почнете думати про те, щоб виконати завдання, якого уникаєте, наприклад зробити гіпернеприємний телефонний дзвінок або підбити підсумки ваших торішніх прибутків, ваше тіло вже відреагувало страхом. Нічого дивного, що ви відкладаєте це на потім.

До того ж ваше тіло тримається за страх. Щойно ваш мозок пов’яже між собою подразник (наприклад, змію, семестрову роботу, презентацію для керівництва) і відчуття небезпеки чи страху, цей зв’язок зруйнувати вже неможливо. Після першої ситуації із моторошним подразником, страх може виникати повторно щоразу, коли виникатиме цей подразник, навіть якщо ви його не пам’ятаєте. Нейронауці відомий випадок, який ілюструє, як можна підсвідомо переживати страх, не розуміючи його свідомим мисленням. 1911 року пацієнтка з травмою головного мозку не могла пригадати власне минуле. Вона щодня зустрічалася з лікарем і не пам’ятала, що бачилася з ним раніше. Якось він заховав у руці канцелярську кнопку і при вітальному потиску рук уколов її в долоню. Після того щоразу, коли він намагався потиснути їй руку, вона відмовлялась так вітатися, хоча не могла пояснити причину своєї відмови. Сліди болючого досвіду минулого залишилися в її мозку і підсвідомо сильно впливали на її поведінку. У цьому прикладі ви можете впізнати себе: ви не знаєте, чому уникаєте певного завдання, проте щоразу уникаєте його. Зв’язок між оригінальним подразником і вашим страхом тепер підсвідомий.

Ще одна причина, чому страхом так важко керувати, полягає в тому, що мозкові шляхи, що переносять сповіщення про страх, дуже вкорінені. Сповіщення із центру страху (амигдали) до центру мислення (кортексу) потужніші за сповіщення, що йдуть у зворотному напрямку — від центру мислення до центру страху. Це означає, що страхові легше завадити нашій свідомості, ніж нашим думкам контролювати емоції. Тож нам доводиться докладати більше зусиль, аби контролювати свої страхи та імпульси.

Люди придумують різні рішення, як керувати страхами та імпульсами. Фройд одним із перших зауважив, що люди розробляють цілий масив захисних механізмів, які не дають змоги нестерпно болючим думками, почуттям і спогадам пробитися у свідомість. Захисні шаблони поведінки виникають у дитинстві, а потім багаторазово повторюються в дорослому віці, прокладаючи глибокі нейронні шляхи і вкоріняючись. Наприклад, якщо ви вважаєте, що вам не потрібно вчити диференціальне та інтегральне числення, адже воно ніколи не знадобиться вам у житті, ви використовуєте захисну систему «інтелектуалізації» (раціонального пояснення, пошуку виправдань), яка, можливо, розвивалася протягом тривалого часу, щоб захистити вас від болісного відчуття власної тупості й ненависті до себе, коли ви силитеся зрозуміти складні поняття.