Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 181
Джейн Б. Бурка
Інакше бачення, яке пропонує дослідження із саморегуляції, полягає в тому, що ми здатні контролювати власну поведінку лише до певної міри, і ця здатність вичерпується, якщо нам довелося використати багато ресурсу для самоконтролю. Коли ви вдаєтесь до самоконтролю, щоб вирішити одну проблему, ви зменшуєте кількість самоконтролю для вирішення наступної проблеми. Якщо ж самоконтроль — це обмежений ресурс, то в ньому, очевидно, будуть провали, а надто якщо ви одночасно долаєте стрес, керуєте негативними почуттями чи опираєтеся спокусам. У вас мають бути періоди полегшення самоконтролю, аби назбирати сил до наступного разу. Постійно контролювати себе важко — спитайте будь-яку людину на дієті чи в процесі проходження 12-крокової програми з подолання алкозалежності! Хоча «провал саморегуляції» тягне за собою осуд через брак сили волі, вседозволеність і загалом слабкість характеру, важливо пам’ятати, що є багато пояснень, чому в людини може бути погана саморегуляція, і жодне з них не стосується недоліків характеру.
Водночас є чимало надміру оптимістичних прокрастинаторів; вони майже не хвилюються. Вони можуть надто оптимістично оцінювати, скільки часу займає виконання завдання, і постійно недооцінювати потрібну їм кількість часу. Бувають і «громадськоактивні оптимісти», які відволікаються на громадську активність, аби прокрастинувати й отримувати від цього задоволення. Вони — комунікабельні екстраверти, занадто впевнені в тому, що це завдання спокійно можна відкласти, а впоратися з ним пізніше.