Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 181

Інакше бачення, яке пропонує дослідження із саморегуляції, полягає в тому, що ми здатні контролювати власну поведінку лише до певної міри, і ця здатність вичерпується, якщо нам довелося використати багато ресурсу для самоконтролю. Коли ви вдаєтесь до самоконтролю, щоб вирішити одну проблему, ви зменшуєте кількість самоконтролю для вирішення наступної проблеми. Якщо ж самоконтроль — це обмежений ресурс, то в ньому, очевидно, будуть провали, а надто якщо ви одночасно долаєте стрес, керуєте негативними почуттями чи опираєтеся спокусам. У вас мають бути періоди полегшення самоконтролю, аби назбирати сил до наступного разу. Постійно контролювати себе важко — спитайте будь-яку людину на дієті чи в процесі проходження 12-крокової програми з подолання алкозалежності! Хоча «провал саморегуляції» тягне за собою осуд через брак сили волі, вседозволеність і загалом слабкість характеру, важливо пам’ятати, що є багато пояснень, чому в людини може бути погана саморегуляція, і жодне з них не стосується недоліків характеру.

Переживання, тривога та настрій. На саморегуляцію може впливати й низка особистісних рис, до яких належить переживання, тривога і настрій. Пірс Стіл вважає, що ці чинники менше пов’язані з прокрастинацією, ніж чинники саморегуляції, які ми щойно описали, та все ж вони мають значення. Депресивний настрій може призвести до прокрастинації, адже інертність і брак сил у зв’язку з депресією впливають на дії людини. Депресія також пов’язана з низьким рівнем упевненості в собі, а доведено, що низька впевненість у собі, як і низька віра у власні сили (сумнів у здатності добре впоратися із завданням) сприяють прокрастинації. Страх невдачі, що, схоже, є сукупністю низької впевненості в собі, тривоги та перфекціонізму, також нерідко призводить до прокрастинації. Маючи недостатньо впевненості у собі та у власній здатності завершувати проекти, особливо якщо їх оцінюють, прокрастинатори схильні здаватися, коли стикаються із перешкодами. Хай як іронічно це звучить, але прокрастинатори весь час самі створюють собі перешкоди; це унаочнює те, що деякі науковці називають «самокаліченням». Коли людина надто довго чекає, перш ніж почати виконувати завдання, — це приклад самокалічення, як і схильність витрачати забагато часу на проекти, які неможливо реалізувати. Прокрастинатори більше, ніж непрокрастинатори, схильні битися над провальними проектами.

Водночас є чимало надміру оптимістичних прокрастинаторів; вони майже не хвилюються. Вони можуть надто оптимістично оцінювати, скільки часу займає виконання завдання, і постійно недооцінювати потрібну їм кількість часу. Бувають і «громадськоактивні оптимісти», які відволікаються на громадську активність, аби прокрастинувати й отримувати від цього задоволення. Вони — комунікабельні екстраверти, занадто впевнені в тому, що це завдання спокійно можна відкласти, а впоратися з ним пізніше.