Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 180

• винагорода настільки далека, що не здається реальною і значущою;

• труднощі саморегуляції, включно з імпульсивністю та схильністю відволікатися.

Пірс Стіл резюмує: «Ми з більшою ймовірністю працюватимемо над досягненням мети, якщо вона здатна принести нам радість та її легко досягнути. …І ми ймовірніше прокрастинуватимемо із завданнями, які нам неприємні й компенсуються лише в далекому майбутньому».

Риси прокрастинаторів

Погана саморегуляція. Особисті риси, які, на думку дослідників, найбільше пов’язують із прокрастинацією, здаються очевидними і частково визначають саму природу прокрастинації. Є три риси, які, за статистикою, найбільше пов’язані з прокрастинацією:

1) «розрив між наміром і дією», тобто неспроможність діяти відповідно до власних намірів (навіть попри те, що прокрастинатори планують працювати не менш наполегливо, ніж інші, а то й наполегливіше);

2) низький рівень «добросовісності», тобто невиконання обов’язків, труднощі із цільовим плануванням і наполегливістю та низька мотивація до виконання, якщо робота не є захопливою по своїй суті;

3) низький рівень самодисципліни, тобто брак самоконтролю в плануванні та організації.

Також із прокрастинацією тісно пов’язані схильність відволікатися (людину легко вибивають з колії якісь моменти, що відволікають) та імпульсивність (ухвалення незапланованих рішень, аби прокрастинувати, і нездатність дивитися у майбутнє). Усе разом це стає тим, що Стіл називає «провал саморегуляції» (self-regulatory failure), який, на його думку, є тим чинником, що найбільше стосується прокрастинації. Прокрастинатори раз за разом обирають «короткотермінові вигоди замість довгострокових переваг, що відображає основну складову частину поганої саморегуляції».

Хоча саморегуляція допомагає нам ігнорувати чинники, які відволікають, і спокуси, але досягнути й підтримувати її нелегко. Саморегуляція — це ключова проблема людей із СДУ та розладами виконавчої функції, і саме тому ці розлади та прокрастинація часто йдуть поруч. Але з проблемами саморегуляції стикаються навіть люди, які не страждають на СДУ. Одне із досліджень пов’язувало саморегуляцію з переживанням автономності. Опитавши студентів коледжу, науковці з’ясували: що приємнішим було завдання по своїй суті, тобто якщо студенти відчували радість і самовдоволення у процесі його виконання, то стабільніший був рівень прогресу. Коли мотивація до виконання завдання була менш особистісною — тобто до його виконання підштовхував хтось інший або було важко побачити сенс у тому, щоб його робити, — студенти прокрастинували більше. Навіть віра в те, що це має щось важливе для їхнього власного майбутнього, не робила завдання приємним по своїм суті. «Немає значення, наскільки важливими для досягнення власних цілей у майбутньому студенти вважають свої курси, якщо матеріал курсу їм насправді нецікавий, вони все одно можуть прокрастинувати. Отож прокрастинація стає мотиваційною проблемою, для подолання якої потрібно досягнути дуже високого рівня автономності». Щоб робити в житті ті речі, в яких ви насправді не дуже зацікавлені, у вас повинна бути дуже висока мотивація, адже непривабливе завдання легко відкласти і ще легше знайти цьому виправдання.