Читать «ПРОЗОВІ ТВОРИ» онлайн - страница 20

- Любка моя! - рекла ворожка.

- А тут бесід по селу вже повно! - журиться Гребениха.- Знаєш, жоно добра, що я гадаю учинити?

- Кажіть, ластівочко!

- Хочу віддати свою Олену за Угринчукового Митра. Я вже й з старою зговорила...

- А відтак же?

- Завтра свататиме.

Се ворожці - вода на лотоки.

- Дай, боже, таке чути! - каже.- Я вже вам давно хотіла те казати, та не сміла. Я, любко, дуже несмілива зроду!..

- А що отсе тутки паде? - питає Гребениха, справивши пальцем на купочку зерна.

- Та отсе, кришечко... се - гріб. Але з лівої руки - то чужий... Да ще до того й бідний - ні мисочки коло него!

* * *

Доки ворожка ворожила - а надворі зорешливо да тихо. Нічого не чути, тілько Дністер гуде та соловейко свище. А в садку, під вишнею, що білим цвітом так і припала, стоїть Тодір з Оленою. Тодір плаче. Олена скубе вишневу квіточку в шматочки.

- Я згублюся,- каже Тодір.

- Який-бо ти незвичайний, Тодоре! - каже Олена,- Нащо собі такі гадки до серця приводити, коли я тебе люблю!

- Ув одно каже, що любить, а за другого йде! - дорік парубок гірко.

- Або так не буває,- каже Олена сміючись,- що хоч повінчані, а з другими кохаються?..

Тодір подивився пильно, покрутив головою та й пішов. Дівчині й «добраніч» не сказав.

- Іди, коли нерозумний! - промовила вдовина дочка згорда.

Махнула рукою та й пішла в хату.

II

У старої Гребенихи в хаті вінок плетуть да бояр збирають. А Тодор ходить собі понад Дністер та в сопілку грає. Грає, а дрібні сльози так ного й обливають! Заток сопілку за пояс та й заспівав:

Ой засвіти, місяченьку, Да й ти, зоре ясна! Ой в лузі, в лузі, У лузі пшениця - Там дівчина прекрасна! Пшениченьку дожинає, Все вгору та поглядає: Ой чи високо, Ой чи далеко Сивий сокіл підлітає? Літає ж він да літає, В кватирочку зазирає: «Ой сію руту, Ой сію руту,- Ой подай, душко, руку!» «Рада ж би я ручку дати - Не зволяє стара мати. Ой взяла мати Нелюба до хати - Годі рученьку дати!» «Ой відсунься, дівча любе, Да відсунься від нелюба: Зайду я з луга Да заб'ю нелюба - Да як того голуба!» «Ой чи заб’єш, чи не заб'єш, А серденьку тугу завдаш. Сідай на коня, Виїжджай із двора - Ти не мій, я не твоя!» ...Ой їду ж я до Дунаю - Да став же я да гадаю: Ой гаю, гаю, Ти, тихий Дунаю,- Я тонути в тобі маю! Да за марну причину - За невірну дівчину! Ой гаю, гаю, Ти, тихий Дунаю, Що я в тобі потопаю!..

Пішов домів. А дома молодший брат уже дожидає.

- А ви де були, бадічку?

- Проходжався; або що таке?

- Да нічо, бадічку; Олена приходила кликати вас у бояри.

Тодір нічого на се не відповів,- пішов у хату.

Стара Дугаїха сиділа за кроснами, ткала сукно. Да як поглянула на Тодора - аж човник з рук упав.