Читать «ПРОЗОВІ ТВОРИ» онлайн - страница 15

Я зараз і одібрав як треба. А хлопці до мене:

- Ану розпечатайте, пан лекман,- любий, дорогий, ану розпечатайте!

А я давай дрочитися з ними.

- Еге, - кажу, - не розпечатаю, аж завтра.

- А я сам розпечатаю! - каже фір Хрестик.

- А штокгавз нащо? - кажу я.

- Або в штокгавзі не люди сидя? - Печатки тільки захрупостіли, а Хрестикові остались у руках дві книжці, в червоний сапіян оправних, а ще до того і гарно назолочених.

Всі так зараз і обступили його:

- Ох, а оце що?

- Оце, - кажу, - часловець для фіра Стихаря з 15 компанії, коли знаєте. (А я був уперед у 15 компанії, доки пішов до 13.)

-  А Стихар же ніби знає читати? - питає капрал Ур- банський.

- Правда, що знає, - я його вивчив. Да ще до того і фрайтера Германа, і Антонюка. Ось для Германа псалтиря. А Стихар учить тепер капрала Близнюка, Герман - Сухарюка.

- Оце ж то! - каже Дучак.- Таже Герман волох?

- Ану скажи йому, що волох, чи зараз ти в писок не дасть! - каже Урбанський. - Я його знаю: ми ходили оба до піонерів.

Доки ми оце говоримо, а Хрестик уже і другу паку розпечатав.

- Мой-мой! - каже. - Отут книжок!!

Дивимось - а оце львівські парубки поприсилали мені і «Кобзаря», і Квітку, і Марка Вовчка, і Куліша. Спасибі їм.

- Та-бо оце не по-німецьки, - каже капрал Павлинчук, що в срібних перснях ходив (а він знав потрохи німецької азбуки, - мабіть, те, що німці вже позабували).

- А я знаю, по якому оце! - каже фрайтер Тевтул.

- Ну, по якому? - питає Павлинчук.

- Або по-руськи! - каже фрайтер.

- Ти хіба знаєш, котре по-руськи, а котре ні?

- Правда, що знаю.

- Ану, то читай, коли знаєш.

Став фрайтер читати, а оце був «Кобзар». Читав він його аж до чапістраху, а ми тільки утираємось. Не то що, але і Хрестик заплакав.

- А я, - каже, - хочу вчиться читати.

- І я, і я, а я также! - стали усім казати. А Дучак

- А ви, - каже, - як мене не виучите по-руськи читати, абих так знав, як ви самі, то не маєте ся чого і крутити в цугу! (А Дучак був старшим капралом у 4-му цугу.)

- А я з тобов буду учиться, - каже Павлинчук до Дучака.

- А мене таки пан лекман самі навчуть! - каже Хрестик.

- А мене також, - каже Урбанський.

- І мене, і мене, а мене ні?..

За три місяці знали усі не тільки читати, але і писати.

Було, по цілих ночах сліпають. На різдвяні святки самі собі листи домів уже писали.

А що вже з моїм «Кобзарем» та з Марком Вовчком подіялось, то й не сказати! Як стали їх, знаєте, возити варта від варти, касарня від касарні, від одного «письменного» до другого, то тільки цумаття я вже достав, а не книжки, - і то ще такі, що хазяйка-бублейниця була б з їх кварту сала натопила.

З «Кобзаря» багато собі дечого повиписували наші «письменні», а багато дечого повиучувались і напам’ять. А ніхто вже так, як той фрайтер Тевтул. Було, хлопці його аж по руках нося:

- Фрайтер, сизий, - ану ще раз тої: «Ух, ух, солом’яний дух»!

А він стане на стів (бо невеличкий собі був) та як утне! Аж чоловікові мороз тілом піде.

ОПРИШОК

Оповідання

І

Нас було двох у батька: Семен, старший, та я - двома роками молодший. Дуже ми любились. Ходить мій братик на танець - ходжу й я; та гуляємо, як ті соколи межи соколами,- землі під собою не чуємо. Усі нас люблять, усі кланяються, усі поважають. Сказано, багатирські сини!