Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 37

– у випадках, коли рецидив не впливає на кваліфікацію скоєного, він може бути врахований судом при призначенні покарання як обставина, що його обтяжує (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України).

Рецидив злочинів має спільні ознаки з кількома суміжними кримінально-правовими поняттями, однак найбільш актуальним є питання відмежування його від повторності злочинів. Необхідність такого відмежування зумовлена тим, що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності. Однак не кожен рецидив злочинів є повторністю злочинів, і водночас не кожна повторність злочинів є рецидивом. Зокрема, повторність і рецидив злочинів співпадають тільки там, де особа, засуджена за певний умисний злочин, протягом строку судимості вчиняє новий такий самий або однорідний злочин. Інакше кажучи, співпадають тільки повторність умисних злочинів, пов’язана із засудженням, та спеціальний рецидив. Проте окремі види рецидиву не є повторністю. Наприклад, вчинення зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК України) особою, яка має судимість за грабіж (ст. 186 КК України), є рецидивом, однак не є повторністю. Водночас окремі види повторності не є рецидивом. Наприклад, вчинення двох розбоїв особою, яку за жоден із них ще не було засуджено, є повторністю, проте не є рецидивом. Так само вчинення нового необережного злочину, тотожного з тим, за який особа має судимість, є повторністю, але не є рецидивом. Отже, повторність та рецидив злочинів є поняттями, зміст яких частково співпадає.

Структурним елементом кожного виду множинності є одиничний злочин. Чинне законодавство про кримінальну відповідальність не оперує цим поняттям, тому воно має лише доктринальне (наукове) визначення: одиничним злочином є діяння, яке містить ознаки лише одного (єдиного) передбаченого КК України самостійного складу злочину. У кожній статті (або частині статті) Особливої частини КК України описуються ознаки окремих одиничних закінчених злочинів. Наприклад, одиничними злочинами є: умисне вбивство без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК України), крадіжка (ст. 185 КК України), грабіж (ст. 186 КК України), розбій (ст. 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України) тощо. Кожен одиничний злочин підлягає самостійній кваліфікації за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка його передбачає. Разом з тим одиничний злочин може бути і незакінченим, а також вчиненим у співучасті. У цьому разі він підлягатиме кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини КК України з посиланням на ч. 1 ст. 14 КК України (якщо йдеться про готування до злочину), ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 КК України (якщо йдеться про замах на злочин) або відповідну частину ст. 27 КК України (якщо йдеться про співучасть у злочині).

Одиничні злочини поділяють на види залежно від характеру опису в законі їх об’єктивної сторони, а також особливостей суб’єктивної сторони таких злочинів. Зокрема, за названим критерієм є дві групи одиничних злочинів: