Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 188

В. М. Куц

5.2.5. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Досягнення цілей кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, унаслідок закінчення тривалого строку після вчинення злочину), або зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності, адже зникає чи істотно зменшується суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж, можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.

Унаслідок цього у ст. 49 КК України встановлено строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов’язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Існують такі строки давності:

– два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

– три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

– п’ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;

– десять років з дня вчинення тяжкого злочину;

– п’ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.

Для правильного обчислення цих строків потрібно визначити початковий та кінцевий моменти їх закінчення.

Початковим моментом спливу строків давності є день, коли злочин закінчено (завершено). Іноді визначення цього моменту утруднено, проте наука і практика виробили щодо цього певні рекомендації. Так, закінчення строку давності для злочинів із матеріальним та формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з’явлення особи із зізнанням, затримання тощо), а щодо продовжуваних злочинів – з дня вчинення останнього діяння з тих, що утворюють продовжуваний злочин.