Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 175

Ця неточність спричиняє низку недоречностей, навколо яких точаться запеклі дискусії. У Розділі IX КК України, де йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності, законодавець оперує поняттям «особа, яка вчинила злочин», не замислюючись над тим, що суд її такою особою ще не визнавав. Однак, аби це сталося, то звільняти від відповідальності у тому значенні цього слова, якого дотримується законодавець, таку особу було б уже запізно, оскільки визнання її судом винною у злочині – це вже є покладанням на неї кримінальної відповідальності.

Негативна відповідь на запитання, чи звільняється від кримінальної відповідальності у нинішньому значенні цього слова винуватий у злочині, логічно призводить до відповіді, чи є злочином діяння, у зв’язку із вчиненням якого особу звільняють від кримінальної відповідальності. Таке діяння – ще не злочин. Воно залишається діянням, яке лише містить ознаки злочину і може «перетворитися» у злочин обвинувальним вироком суду, а може і не «перетворитися».

Зазначені питання можна усунути лише в один спосіб – уточнивши назву різних видів звільнення в кримінальному законодавстві. Те, що нині називається звільненням від кримінальної відповідальності, слід назвати звільненням від притягнення до неї, або відмовою від застосування кримінальної відповідальності. Те, що сьогодні названо звільненням від відбування покарання, слід вважати не формою існування кримінальної відповідальності, а різновидами звільнення від неї або формою її припинення. В подальшому викладі матеріалу використовується перший термін – «звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності».

Проблемним питанням лишається визначення порядку такого звільнення та законодавча регламентація його здійснення. На нашу думку, поняттям «порядок звільнення» охоплюється лише процедура його здійснення. Процес і результат встановлення підстав та умов звільнення доцільно виносити за межі поняття «порядок» і назвати іншим терміном, наприклад, встановлення складу звільнення, можливо, інакше.

З огляду на те, що порядок – це певна процедура, вона повинна регламентуватися процесуальним, а не матеріально-правовим законом. Отже, у кримінальному законі, мабуть, взагалі недоцільно згадувати про порядок звільнення, або зазначити, що порядок звільнення визначається КПК України.

Позитивне вирішення зазначеного питання потребує відповідного вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. На сьогодні воно в частині регламентації цього порядку поки що недосконале. Зокрема, у ньому варто відповідно до кримінального законодавства чітко, окремо визначити порядок загального та спеціального звільнення особи від притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо складу звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності слід зазначити, що єдиною його складовою, яка є загальною для всіх видів і різновидів такого звільнення, можна вважати передумову звільнення. Такою є вчинення суб’єктом суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України. Єдиної підстави для звільнення загалом, а також для окремих його видів (загальне, спеціальне) немає. Отже, кожен випадок загального чи спеціального звільнення має свій юридичний склад. Обов’язковими його елементами є: 1) передумова звільнення, якою є факт вчинення діяння, передбаченого Особливою частиною КК України; 2) підстава звільнення, тобто передбачена кримінальним законом визначальна обставина, що є причиною можливого звільнення; 3) умови звільнення, тобто факультативні елементи складу звільнення визначені щодо окремих його різновидів, певні обставини формального характеру, скажімо, тяжкість діяння, відсутність його множинності тощо.