Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 174

Щодо юридичної природи звільнення від кримінальної відповідальності існує безліч думок – від визнання його формою реалізації кримінальної відповідальності до ототожнення з юридичним фактом, що припиняє кримінальне провадження. Останнє положення закріплене в названій вище постанові Пленуму Верховного Суду України.

Наведене визначення звільнення від кримінальної відповідальності не відповідає сучасним теоретичним уявленням про феномен власне кримінальної відповідальності як передбаченого законом та здійсненого судом засудження особи за вчинений злочин з визначенням виду та міри обмежень прав і свобод засудженого, установлених законом, індивідуалізованих судом та здійснюваних кримінально-виконавчими органами держави. Звільнитися від відповідальності означає позбутися реально існуючих обтяжень, вже покладених на суб’єкта. Тому те, що названо у чинному законодавстві звільненням, насправді не є таким, адже відповідальність у випадках, передбачених Розділом ІХ КК України та іншими його положеннями, ще не визначено, тому і звільняти суб’єкта немає від чого. Звільненням від кримінальної відповідальності фактично є те, що в чинному законодавстві названо звільненням від відбування покарання. Це справді звільнення від визначеної судом і вже покладеної на суб’єкта кримінальної відповідальності. Але звільнення не в повному її обсязі, а лише частково, адже від засудження суб’єкт при цьому не звільняється. З огляду на сутність і зміст кримінальної відповідальності, викладені в попередніх розділах, повністю звільнитися від неї, мабуть, взагалі неможливо. Єдиним випадком повного звільнення від застосованої до суб’єкта кримінальної відповідальності є хіба що його повна реабілітація.

Такий варіант вирішення означеної проблеми дає змогу відповісти ще на два складні запитання: 1) чи є суб’єкт, якого звільняють від кримінальної відповідальності, винним у вчиненні злочину; 2) чи можна вважати діяння, від відповідальності за яке звільнили, злочином. Такі запитання заганяли в глухий кут представників багатьох галузей права, і все через те, що поняттю «звільнення» було надано неточне офіційне визначення. Те, про що йдеться в Розділі IX КК України, є звільненням не від самої відповідальності, а від притягнення до неї. Означене породжує ще одне проблемне питання: що таке притягнення до кримінальної відповідальності? Це явище часто ототожнюють із застосуванням відповідальності, її реалізацією. Насправді «притягнення» є лише процесом встановлення причетності суб’єкта до факту кримінального правопорушення та збору доказів його винуватості у його вчиненні. Саму винуватість встановлює лише суд. При цьому суб’єкти, які здійснюють притягнення до відповідальності, можуть вважати підозрюваного чи обвинувачуваного винуватим у вчиненні правопорушення, але їхня думка є лише фактом внутрішнього переконання і не має юридичного значення. Це – своєрідна передвинуватість, презумпція винуватості, яка конкурує з іншою презумпцією – невинуватості – до кінцевого вирішення цього питання судом.