Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 135
В. М. Куц
– на першому етапі суд призначає покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку за першою справою, але розкритий після цього;
– на другому – обирає принцип поглинання або повного чи часткового складання покарань;
– на третьому етапі – з урахуванням раніше постановленого вироку і призначеного ним покарання суд визначає остаточне покарання за сукупністю злочинів, призначених за обома (попереднім і знов постановленим) вироками, керуючись обраним принципом у межах, передбачених у ч. 2 ст. 70 КК України;
– на четвертому етапі – в строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 72 КК України зараховує покарання вже повністю або частково відбуте засудженим за попереднім вироком.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України сукупність вироків є там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання, вчиняє новий злочин. Отже, сукупність вироків має місце, коли:
1) суд постановив вирок, яким особу засуджено до певного покарання;
2) призначене цим вироком покарання засуджений ще не відбув повністю;
3) новий злочин вчиняється до повного відбуття призначеного за попередній злочин (злочини) покарання.
Перш ніж визначити порядок призначення такого покарання, слід з’ясувати сутність постановлення вироку. У кримінально-процесуальному праві постановленням вироку фактично визнається діяльність суду зі «створення» його змісту та форми. Це відбувається в нарадчій кімнаті. Отже, буквальне тлумачення цієї процесуальної норми призводить до висновку, що суд повертається до зали судового засідання з нарадчої кімнати із вже постановленим вироком, тому вчинений після цього злочин тягне за собою необхідність призначення покарання за сукупністю вироків. Але чи відповідає це меті, поставленій перед цим кримінально-правовим інститутом у статті 71 КК України?