Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 88

Після проваленої у Вінер-Нойштадті акції Райх намагався перевербувати певну революційну кліку, яка зародилася в Соціал-демократичній партії, до комунізму. Райх зустрічався із декотрими учасниками Соціал-демократичної Молодіжної варти, які зібрали таємну дивізію кулеметників і планували захопити центральну частину міста. То був знак дедалі більшого політичного відчаю, що став оволодівати соціал-демократами: Ігнац Зайпель вніс на розгляд екстрений законопроект, який цілеспрямовано передбачав руйнацію значних соціальних досягнень Червоного Відня, і нейтральна позиція соціал-демократів вводила їхніх послідовників у стан фрустрації. Райх власним коштом заснував те, що називав Комітетом революційних соціал-демократів; він винайняв зал для зібрань й виголосив промову-лейтмотив їхньої діяльності, критикуючи верхівку соціал-демократів й намагаючись переманити до своїх лав 2000 соціал-демократів, які прийшли на збори — здебільшого членів «Шуцбунду». «Там усі кричали; атмосфера була вибухова», — згадує Райх.

Як і у Вінер-Нойштадті, жодного союзу Райх так і не добився, і соціал-демократи, яким здалося, що він намагався посіяти поміж ними зерно незгоди, масово почали втікати із зали. Відкрито розносячи верхівку партії, не маючи при цьому жодної підтримки в її низах (декількох незадоволених молодиків та членів «Шуцбунду» до уваги не беремо), як писав історик Енсон Рабінбах про те бунтівне зібрання, Райх чітко й зрозуміло «поставив себе в становище, що накликало на нього вигнання». Через місяць Райха й справді виключили із Соціал-демократичної партії, членом якої він ще залишався увесь цей час. Свідками обвинувачення були два члени комітету, які стверджували, нібито не знали, що на зустрічі будуть комуністи. Один із них, успішно відстоюючи абсурдність того, що і його також хотіли вигнати з партії, заявив, що зустрів Райха після довгого періоду безробіття й відтак був по-особливому піддатливим «спокусливим переконанням» Райха.

* * *

У праці «Питання непрофесійного аналізу» (1926) Фрейд, здавалося, розвинув свою натхненну ідею безоплатних клінік, уявивши, що соціальні працівники «можуть звести лави разом, аби дати відсіч неврозу, що б’є ключем із джерела під назвою «наша цивілізація». Він вважав, що спонсорування такої «нової Армії Спасіння» було вартісним філантропічним проектом і закликав, аби «хтось із американських мільйонерів долучився до цієї справи частиною своїх багатств». Повернувшись із санаторію в Давосі, до якого був припнутим, Райх спрямував усю свою енергію на збір саме такої-от сили.

«Просто роби свою справу, не зупиняйся», — Райх пригадує, як Фрейд сказав це з ентузіазмом, коли відвідував свого вчителя в його сільському сховку, й запитав дозволу відкрити безоплатні, змодельовані з Віденської амбулаторії, але в більших масштабах, психоаналітичні клініки десь у бідніших районах міста чи то передмісті (Вільгельм Штекель та Альфред Адлер уже заснували свою мережу клінік, яка змагалася із Амбулаторією за пацієнтів із сексуальними розладами, а Райхів старий вчитель Джуліус Тандлер заснував мережу центрів сімейної консультації у Відні). «Фрейд всіляко підтримував таку ідею, — сказав Райх. — Він, як і я, гадки не мав, куди це нас заведе».