Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 5

Гостюючи там, я дізнався, що акумулятор оргонної енергії колись використовували і в цій школі. Прилад — зазвичай дерев’яна шафка завбільшки з телефонну будку, обшита металом та теплоізольована сталевою стружкою, — винайшов 1940 року ексцентричний австрійський психоаналітик Вільгельм Райх задля покращення «оргастичної потенції» користувачів, ну й, у кращому випадку, їхнього психічного, насамперед, здоров’я. Райха можна вважати тим, хто вигадав «сексуальну революцію». Аналітик-марксист, цю фразу він викарбував у 1920-х, аби продемонструвати своє переконання того, що політична революція можлива лише за умов відсутності сексуальних обмежень. Його оргонні камери увійшли в моду в Америці кінця 1940-х та 1950-х, і, стверджуючи, що пізнавали у них спонтанні оргазми, користувалися ними навіть такі кроскультурні постаті як Мейлер, Селінджер, Ґінсберґ, Керуак та Берроуз. Коли Шон Коннері сягав апогею своєї слави Джеймса Бонда, актор одного разу, стоячи біля приладу, злихословив, і Вуді Аллен у своєму фільмі «Сплячий» спародіював те, що бовкнув шотландець, як «Оргазмотрон».

Нілл та Райх зустрілися в Осло 1936 року, й уже незабаром перший став об’єктом психоаналізу другого, а перший десяток сеансів вони встигли провести ще дорогою з норвезької столиці. На той час Райха уже вигнали із Міжнародної асоціації психоаналітиків (хоча Фрейд було назвав його «найсвітлішою головою» в усій асоціації, але його спроби об’єднати психоаналіз та марксизм призвели до відчуження від нього прихильників і першого, і другого). Він започаткував нову форму аналізу, що звалася «вегетотерапією» і передбачала зречення від методу лікування розмовою. Райхова третя дружина Ільзе описувала таку альтернацію як «кінець ери психоаналітичного табу торкатися пацієнта» й заміни його «фізичною дією лікаря». Райх розслабляв затиснуті м’язи своїх пацієнтів за допомогою вправ глибокого дихання та болісного масажу доти, аж поки ті не зривалися у рефлективних конвульсіях, які Райх називав «оргазмічним рефлексом». «У пацієнтів-невротиків лише одна проблема, — підсумовував він у своїй праці “Функція оргазму” (1927), — відсутність стабільного та цілковитого сексуального задоволення». Курсивом цю фразу він виділив сам.

До літа 1944 року Нілл також уже застосовував цей метод до своїх учнів у Саммергіллі: «Я закинув учителювання й займаюся лише вег.-тер. аналізом», — писав він Райху. «Що більше позитивних результатів показують підлітки, то більше й більше мені починає подобатися цей клятий чолов’яга Райх… Понад усяке людське розуміння, як легко, лежачи на спині, пацієнти починають ридати. Бува, що не минає й години, а декотрі вже ревуть. Як так?» Одна з колишніх студенток пригадує, як їй сказали лягти та «глибоко дихати, немов під час статевого акту», а Нілл натискав на її живіт (вона була надто юною, аби знати, що таке секс, тож її груди попросту здіймалися від важких подихів). «У тих, чиє статеве життя зазнало обмежень та заборон, живіт — немов дерев’яна дошка, — Нілл писав Райху про те, як його учні намагалися опиратися дії методу, — але здавалися вони дуже швидко й одразу ж ставали озлобленими й здичавілими».