Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 69

Вона нічого не вигадувала, то не була гра уяви: поміж нею й Гаррі вочевидь щось відбувалося. Він кохав її, він теж її кохав, це таки була правда. Бо нащо ж йому було приходити щодня у «Кларкс»? Кожнісінького божого дня! А розмови біля шинквасу! Їй так подобалося, коли він сідав напроти неї, щоб трохи побалакати. Він геть не скидався на чоловіків, яких вона зустрічала раніше, він був набагато розумніший, вишуканіший. Її матінка, Тамара Квінн, дала суворі вказівки всьому персоналові «Кларксу», зокрема, заборонила з ним розмовляти і відволікати його, і, бувало, сварила її вдома за неналежну поведінку. Та мати нічого не тямила, не розуміла, що Гаррі так її кохає, що пише про неї книжку.

Про ту книжку запідозрила вона декілька днів тому, а сьогодні вранці й переконалася. Гаррі з’явився в «Кларксі» вдосвіта, о пів на сьому ранку, відразу після відкриття. Він рідко приходив так рано; зазвичай тут бували самі водії далеких рейсів і комівояжери. Щойно сівши за свій звичний столик, він заходився писати, шалено, не зупиняючись, майже лежачи на папері, наче боявся, щоб хтось не підглянув, що він там пише. Часом зупинявся і довго дивився на неї; вона вдавала, ніби нічого не помічає, та знала, що він не зводить з неї очей. Спершу вона не второпала, чому він так пильно на неї дивиться. А пополудні збагнула: він пише книжку про неї. Так, вона, Дженні Квінн, — головна героїня нового шедевра Гаррі Квеберта. Ось чому він не хотів, щоб хтось бачив його писанину. Втямивши це, вона страшенно розхвилювалася. Й оскільки настала пора ланчу, скористалася з нагоди, щоб принести йому меню й трохи побалакати.

Цілісінький ранок він писав чотири літери її наймення: Н-О-Л-А. Її образ не виходив у нього з голови, її обличчя було в його думках. Часом він заплющував очі, щоб уявити собі її, потім, наче намагаючись зцілитися, дивився на Дженні, сподіваючись, що забуде її. Дженні красуня, чом би йому не покохати Дженні?

Пополудні, побачивши, що Дженні прямує до нього з меню й горнятком кави, він накрив пописану сторінку чистим аркушем, як робив завжди, коли хтось до нього наближався.

— Гаррі, пора вам щось з’їсти, — сказала вона занадто турботливим тоном. — Ви за цілісінький день і ріски в роті не мали, тільки півтора літра кави вицмулили. У вас буде печія — це ж на голодний шлунок!

Він спробував чемно всміхнутися і якось зав’язати розмову. На чолі в нього виступили краплі поту, і він хутко втер його зворотним боком долоні.

— Вам душно, Гаррі. Ви забагато працюєте!

— Може, й так.

— У вас натхнення?

— Ага. Останнім часом, сказати б, усе йде як слід.

— Ви весь ранок і голови не підводили.

— І справді.