Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 57
Жоель Діккер
— Але ж зараз так роблять, задля більшого накладу! Письменники-мрійники, які сидять, чекаючи натхнення, нікому не потрібні! Їм уже кінець! Із твоєї книжки ще й рядка нема, а її вже вимагають, бо всім кортить усе знати. І негайно. Прогалина на ринку незабаром заповниться: восени президентські вибори, кандидати видадуть свої книжки, і ті видання захоплять увесь медійний простір. Ти не повіриш, але вже всі балакають про книжку Барака Обами!
Я й так уже нічому не вірив. Заплатив на касі й пішов до автівки, припаркованої коло супермаркету. І побачив аркушик, устромлений за двірники. Та сама записка:
Я роззирнувся: нікого. Лише декілька душ за столиками на сусідній терасі й покупці, які виходять із супермаркету. Хтось за мною стежив. Комусь дуже не хотілося, щоб я розслідував смерть Нори Келлерґан.
Наступного дня після цієї нової події, в п’ятницю 20 червня, я знову поїхав до Гаррі у в’язницю. Та спершу зазирнув до бібліотеки, бо туди щойно доправили мою посилку.
— Що там? — запитав Пінкас, бо сподівався, що я відкрию її при ньому.
— Там потрібне мені знаряддя.
— Для чого?
— Для праці. Дякую, що отримав, Ерні.
— Зачекай, хочеш кави? Я щойно зварив. Хочеш, дам ножиці розпакувати посилку?
— Дякую, Ерні. Наступного разу вип’ю кави. Мені вже пора.
Діставшись до Конкорда, я вирішив заїхати до Головного управління поліції штату, щоб побачитися з сержантом Ґегаловудом і поділитися з ним тими гіпотезами, що виникли в мене після нашої короткої зустрічі.
Головне управління поліції штату Нью-Гемпшир, велика червона будівля, де були розташовані приміщення кримінального відділу, містилося на Гейзен-драйв, 33, в середмісті Конкорда. Була майже перша година дня; мені сказали, що Ґегаловуд пішов обідати, і попросили зачекати в коридорі, де стояв кавовий автомат і лежали глянсові журнали. Прийшов він аж за годину, з тим-таки сердитим виразом на обличчі.
— То це ви? — розлютився, угледівши мене. — Мене кличуть, кажуть: «
— Не гнівайтеся! Я подумав, що ми виходили з хибних даних, то, може…
— Я вас ненавиджу, письменнику, затямте собі. Моя дружина прочитала вашу книжку і вважає вас красенем і розумником. Ваша мармиза на звороті палітурки кілька місяців пишалася на її нічному столику. Ви жили в нашій спальні! Ви спали з нами! Вечеряли з нами! У відпустку з нами їздили! Ванну з моєю дружиною брали! Через вас усі її подруги з неї реготали! Ви мені життя отруїли!
— Сержанте, ви одружений? Здуріти можна, ви такий огидний, що я присягнувся б, що ви самотній.
Він втягнув голову в подвійне підборіддя і гаркнув:
— Що вам треба, дідько б вас ухопив?
— Зрозуміти.
— Нічого собі!
— Та знаю.
— Може, нехай таки поліція розбереться?
— Мені потрібна інформація, сержанте. Полюбляю бути обізнаним у всьому, недуга в мене така. Тривожний розлад, усе мушу тримати під контролем.