Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 180
Жоель Діккер
О 20 годині 45 хвилин Пратт знову оголосив загальну тривогу, підтвердивши інформацію про зникнення п’ятнадцятирічної Ноли Келлерґан, яку востаннє бачили годину тому на Сайд-Крік-лейні. Він попросив поширити всіма каналами: оголошується в розшук дівчина, біла, зріст 5 футів 2 дюйми, вага 100 фунтів, волосся довге, світле, очі зелені, вбрана в червону сукню, на шиї золотий ланцюжок із написом «Нола».
З усього округу прибували додаткові підрозділи. Правоохоронці почали ретельно оглядати ліс і берег, сподіваючись іще завидна знайти Нолу Келлерґан; одночасно патрульні авто прочісували район у пошуках чорного «шевроле», що його слід натоді вже було втрачено.
О 21 годині на Сайд-Крік-лейн прибули підрозділи поліції штату, що їх очолював капітан Ніл Родік. Співробітники експертного відділу вирушили в дім Дебори Купер і в гай, де знайшли сліди крови. Потужні прожектори освітлювали місцевість; виявили видерті пасма світлого волосся, уламки зубів і клапті червоної тканини.
Родік і Пратт обговорювали ситуацію, наглядаючи за пошуками звіддаля.
— Здається, тут була справжнісінька різанина, — сказав Пратт.
Родік запитав, кивнувши:
— Думаєте, вона ще в лісі?
— Або її повезли в тому автомобілі, або вона в лісі. Берег уже прочесали, жодного сліду.
Родік на мить замислився.
— Що ж могло статися? Її викрали? Чи вона лежить десь у лісі?
— Анічогісінько не розумію, — відповів Пратт. — Усе, що я хочу, це щоб дівча знайшлося живе, і якнайшвидше.
— Та звісно ж. Але дівчинка втратила багато крові. Якщо вона й досі жива і лежить десь у лісі, їй не позаздриш. Як ще їй сил вистачило добігти до цього дому! Відчай, певне, додав снаги.
— Мабуть.
— Про авто нічого нема? — запитав Родік.
— Нічого. Загадка якась. І кордони були скрізь, де тільки можливо.
Коли знайшли сліди крові — від хати Дебори Купер до того місця, де помітили чорний «шевроле»; Родік насупився:
— Боюся накликати лихо, але вона або кудись заповзла і померла, або ж опинилася в багажнику того авто.
О 21 годині 45 хвилин, коли від сонця лишилося тільки хибке покотьоло над обрієм, Родік запропонував Праттові на ніч зупинити пошуки.
— Зупинити пошуки? — перепитав Пратт. — І не думайте. Уявіть, що вона лежить десь отут, іще жива, і чекає на допомогу. Не можна ж покинути дівчинку в лісі! Хлопці шукатимуть усю ніч, як треба буде, і якщо вона тут, вони її знайдуть.
Родік із досвіду знав, що місцева поліція часто наївна, і його робота зокрема полягала в тому, щоб повертати її керівництво до реальності.
— Пане Пратте, ви мусите припинити пошуки. Ліс величезний, уже смеркло, нічогісінько не видно. Вночі шукати марно. У найкращому разі ви просто вичерпаєте всі сили, а завтра все доведеться знову розпочинати наново. У найгіршому — погубите в цім лісі особовий склад, іще і їх тоді доведеться шукати. У вас і так багато клопоту.
