Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 170
Жоель Діккер
На основі тих заяв Ґегаловуд зумів переконати прокуратуру видати ордер на обшук у домі Елайджі Стерна. Обшук відбувся вранці в п’ятницю, 4 липня, в День незалежності. Портрет Ноли виявили в майстерні та конфіскували. Елайджу Стерна доправили до поліції штату і допитали, проте обвинувачення йому не пред’явили. Цей новий поворот подій спричинив іще більшу зацікавленість у суспільстві: мало того, що в справі про смерть Ноли Келлерґан заарештували славетного письменника Гаррі Квеберта і колишнього начальника поліції Ґаррета Пратта, — до неї також була причетна найзаможніша людина Нью-Гемпширу.
Ґегаловуд докладно розповів мені про допит Стерна. «Неймовірний чолов’яга. Цілковитий спокій. Навіть своїм адвокатам звелів зачекати за дверима. Такий поважний, погляд мов криця, я аж зніяковів у його присутності, хоч на таких справах не одного собаку з’їв. Показав йому картину, і він сказав, що це справді Нола».
— Чому у вас вдома висить ця картина? — запитав Ґегаловуд.
Стерн відповів таким тоном, наче все і так зрозуміло.
— Бо вона моя. Хіба в цьому штаті є закон, що забороняє чіпляти на стіну картини?
— Ні. Але це портрет дівчинки, яку вбили.
— А якби в мене висів портрет Джона Леннона, якого теж убили, це мало б якесь значення?
— Ви чудово розумієте, про що мені йдеться, пане Стерне. Звідки взялася ця картина?
— Її написав один із моїх тодішніх службовців. Лютер Калеб.
— Чому він написав цей портрет?
— Тому що любив малювати.
— Коли було написано цю картину?
— Влітку сімдесят п’ятого року. В липні чи в серпні, якщо пам’ять мене не підводить.
— Тобто безпосередньо перед зникненням дівчинки.
— Так.
— Як її було написано?
— Гадаю, пензлем.
— Годі дурня клеїти. Звідки він знав Нолу?
— В Аврорі всі її знали. Дівчина його надихнула, то й написав портрет.
— А вас не хвилювало, що у вас вдома висить портрет зниклої дівчинки?
— Ні. Це чудове полотно. Це мистецтво. А справжнє мистецтво бентежить. Мистецтво, що подобається всім, — це результат звиродніння нашого світу, зіпсованого політкоректністю.
— Ви усвідомлюєте, що, володіючи полотном з оголеною п’ятнадцятирічною дівчинкою, можете накликати на себе неприємності, пане Стерне?
— Оголеної? У неї не видно ні грудей, ні статевих органів.
— Але ж вона вочевидь гола.
— Ви готові відстоювати свій погляд у суді, сержанте? Адже ви програєте і знаєте це незгірше за мене.
— Я хочу лише з’ясувати, чому Лютер Калеб малював Нолу Келлерґан.
— Я вже сказав: він любив малювати.
— Ви знали Нолу Келлерґан?
— Трохи. Як і всі в Аврорі.
— Лише трохи?