Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 122

— А потім? Що ви зробили з аркушем?

— Забрала з собою.

— Навіщо?

— Щоб нашкодити Квебертові. Хотіла засадити його в тюрягу.

— Ви комусь казали про той аркуш?

— Авжеж!

— Кому?

— Начальникові поліції Пратту. За кілька днів після того, як знайшла.

— Тільки йому?

— Багатьом казала, коли ото Нола зникла. Поліція мала знати, що Квеберт — це слід.

— Якщо я правильно розумію, ви дізнаєтеся, що Гаррі Квеберт закохався у Нолу, і нікому не кажете аж доки дівчинка зникає. Тобто мовчите два місяці?

— Авжеж, так і було.

— Пані Квінн, — сказав я. — Знаючи вас, не розумію, чому ви відразу не скористалися своїм відкриттям, щоб нашкодити Гаррі, адже він усе ж таки недобре з вами вчинив, коли не прийшов на обід. Я про те — тільки не ображайтеся, — що ви радше розвісили б той аркуш по всьому містечку чи порозпихали б у поштові скриньки сусідам.

Вона опустила очі.

— Бачу, ви не розумієте… Мені було так соромно. Так соромно! Гаррі Квеберт, великий письменник із Нью-Йорка, знехтував моєю дочкою заради п’ятнадцятирічної шмаркачки. Моєю дочкою! Як мені було, га? Таке приниження! Таке приниження! Я розпустила чутки, що в Дженні з Гаррі все гаразд, то уявіть, що б усі сказали… Та й Дженні була в нього така закохана. Вона померла б, дізнавшись. Ото я й вирішила тримати все в таємниці. Бачили б ви мою Дженні на літньому балу наступного тижня. Така сумна, хоч і під руку з Тревісом…

— А що ж Пратт? Як відреагував, коли ви сказали йому про ту записку?

— Пообіцяв провести розслідування. Я ще раз йому нагадала, коли дівчинка зникла, і він погодився, що це може бути доказ. Біда в тім, що за той час аркуш зник.

— Як це — зник?

— Зберігала його в сейфі у «Кларксі». Відімкнути його могла тільки я. Та на початку серпня 1975 року той аркушик раптом зник. Нема записки, нема і доказу проти Гаррі Квеберта.

— Хто міг узяти його?

— А хтозна! Я й досі нічогісінько не можу второпати. Величезний суцільний сейф, ключ був лише у мене. Там зберігалася вся бухгалтерська звітність «Кларксу», платня і трохи готівки для замовлень. Якось уранці я виявила, що аркуша там уже нема. І жодних слідів уторгнення. Все на місці, нема лише того клятого клаптя паперу. Як таке могло статися, не розумію.

Я записав її слова: історія ставала дедалі цікавіша. І поставив ще одне запитання.

— Скажіть, пані Квінн, що ви відчули, дізнавшись про почуття Гаррі до Ноли?

— Лють і відразу.

— А вам не спадало на думку спробувати помститися Гаррі, надсилаючи йому анонімні листи?

— Анонімні листи? Хіба я схожа на людину, яка здатна чинити таку гидоту?

Я не став наполягати і розпитував далі.

— Як гадаєте, у Ноли міг бути зв’язок з іншими чоловіками в Аврорі?

Вона мало не захлинулася холодним чаєм.

— Оце вже маячня! Чистісінька маячня! Вона була хороша дівчинка, така мила, послужлива, працьовита, розумна. Що ви оце вигадуєте якісь дурнуваті масні історії?