Читать «Посмертні записки Піквікського клубу» онлайн - страница 29

Містер Снодграс, скінчивши обмиватися, почав розглядати кухню, стоячи спиною до каміна й з щирим задоволенням попиваючи черрі — бренді. Це була велика кімната з червоною цегляною підлогою й просторим каміном; стелю прикрашали окости, свинячі ребра й вінки цибулі. Стіни Її оздоблювали мисливські нагаї, дві чи три вуздечки, сідло і старий поіржавілий кет з написом унизу, де сповіщалось, що він заряджений— мабуть, з півсторіччя тому, як показував його вигляд. Старовинний годинник з восьмиденним заводом, урочистої й статечної поведінки, поважно цокав у кутку, а на одному з багатьох гачків, що оздоблювали буфет, висів срібний годинник такого ж давнього віку.

— Готові? — спитав старий джентльмен, коли його гості були помиті, полатані, наваксовані і підкріпились черрі — бренді.

— Цілком, — відповів містер Піквік.

— То ходім, — і товариство, пройшовши багатьма темними проходами, підійшло до дверей зали.

— Вітаю вас, джентльмени, з прибуттям до Майорської ферми! — сказав господар будинку, широко розчиняючи перед ними двері вітальні й виступаючи наперед, щоб привітати їх.

Численні гості в залі встали привітати містера Піквіка з його приятелями, і поки відбувалась церемонія рекомендування, містер Піквік мав досить часу, щоб розглянути осіб, які оточували його, і скласти собі уявлення про їхні вдачі та заняття — ця властива й багатьом іншим великим людям звичка давала йому чималу насолоду.

Дуже стара леді — очевидно, персонаж не менший, ніж мати містера Вордла — у високому чепці й злинялій шовковій сукні сиділа на почесному місці з правого боку від каміна. Тітка, дві молоденькі леді й містер Вордл, наперебивки стараючись показати свою до неї увагу, купчились круг крісла старої. Одна держала їй розмовну трубку, друга подавала апельсин, третя мала напоготові баночку з нюхальним спиртом, четвертий підправляв подушки, на які вона спиралася. З другого боку сидів лисий, дуже літній джентльмен з добрячим веселим обличчям — дінгліделський пастор, а поруч із ним — його дружина, огрядна, квітнуча леді, що, як судити з вигляду, не тільки вміла по-мистецькому готувати наливки та настойки на велике задоволення інших, а при нагоді куштувала їх і для підживлення власних сил. Маленький чоловічок із суворим, поморщеним, як печене яблуко, обличчям в одному з кутків розмовляв з гладким старим добродієм, а ще троє старих джентльменів і три старих леді, гордовито випроставшись, непорушно сиділи на стільцях і дивились на містера Піквіка та його компаньйонів.

— Містер Піквік, мамо! — на весь голос закричав містер Вордл.

— А! — сказала, похитуючи головою, стара. — Тільки я не чую.

— Містер Піквік, бабуню! — одними устами прокричали панночки.

— А! — промовила та. — Та це не має значення. Йому, певно, байдуже до такої старої жінки.