Читать «Полум"я в лабораторії №1» онлайн - страница 18

Гансен аналізував два перехресні допити, які були йому зроблені. Спокійно і впевнено відповідав він на питання одне за одним і при цьому дивився комісарові прямо в очі.

Тисячу разів він продумував свої свідчення. Ні, його ні в чому не можна запідозрити. Відбитки пальців його не видадуть. Від цього оберігали рукавички. Собаку зіб’є із сліду спеціальний порошок, який він розсипав за собою. Порожній пакунок від газу та непроявлені рентгенівські знімки вже знищені. Тільки на секунду він втратив рівновагу. Це коли комісар спитав про заздалегідь відчинені двері запасного виходу з фотокімнати. Але й тут Гансен блискавично зорієнтувався і знайшов відповідь. Він пригадав свої слова:

— …Тільки-но пролунало: “Полум’я в лабораторії № 1”, я, як відповідальний у відділі за безпеку на випадок пожежі, кинувся до дверей запасного виходу, відчинив їх і наказав усім своїм колегам негайно залишити лабораторію і перейти в сховище. За останнім чоловіком я зачинив двері і побіг у фотокімнату, де лежало багато фотоматеріалів. Щось примусило мене подивитися праворуч. Може, крик “Вогонь!” примусив мене обернутись, не знаю. Але все одно, я перевірив фотокімнату і тільки тоді, вже трохи заспокоївшись, пішов у сховище.

“Коли б вони знали, що я вийшов у коридор не через запасний вихід фотокімнати, а через приміщення лабораторії — мені був би кінець, я не встиг би сказати навіть “ой!”. Та вони ніколи не узнають про це. Ніхто не міг мене бачити, бо там не було жодної живої душі. Люди були уже в сховищі”.

І все-таки Гансен відчував якусь тривогу.

Раптом йому здалося, що хтось стоїть за його спиною. Останніми днями інженер Гансен став дуже підозріливим. Йому ввижалося, що товариші таємно стежать за ним. Їхні погляди, жести здавалися йому підозрілими, незвичайними. Але він одразу ж брав себе в руки: дурниці! Це все тільки нерви, хвороблива уява! Кожна людина має право дивитися на іншу. Поволі повернув він голову і глянув в обличчя своєї асистентки.

— Я не хотіла заважати вам, колего Гансен. Ви вже проглянули ці розрахунки? — і вона показала на аркуш паперу, що лежав перед ним.

— Ні, ще не всі. Але я зараз закінчую.

Жінка нахилилася до нього і сказала притишено:

— Ви мабуть, так само як і я, весь час думаєте про шпигуна. Ви вірите, що доктор Штегеман… — Асистентка не договорила.

Гансен проковтнув слину, його серце почало битися швидше. Він покрутив олівець між пальцями і знизав плечима.

— Вірити… — відповів він задумано, — вірити — це вже занадто. Краще сказати — підозрівати. Ще нічого не доведено. Чи, може, ви щось чули?

— Ні, про це дуже мало говорять. Знаєте, що я думаю? Шпигун зайшов у лабораторію № 1 через сховище. Злочинці завжди такі винахідливі. Хоч поліція і шукає злочинця серед нас, але я думаю, що це даремно. Хіба ви, наприклад, можете подумати таке про когось із наших колег? Я — ні. Я з цим не згодна.