Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 96

Велике московське військо (два корпуси під проводом воєвод Івана Челяднина та Михайла Голиці) рушило вглиб Литви. Польські джерела пишуть про 80-тисячну силу, але дослідники вважають це перебільшенням. З іншого боку, в останні роки російські історики стали давати оцінку московського війська лише в 12–15 тис., при тому що польсько-литовське військо оцінюване в 16–18 тис. На думку автора, така занижена оцінка сил Москви спричинена методологічними похибками російських дослідників. Більш вірогідним є припущення, що польсько-литовське військо мало силу до 25 тис., а його супротивник —35–40 тис.

Сигізмунд поставив на чолі війська, що мало дати відсіч московській навалі, князя Костянтина Острозького (він за кілька років перед тим утік з московського полону). Під проводом князя опинилися 16 тис. литвинів (приблизно три чверті сил, які могла мобілізувати Литва), а також допоміжний контингент з Польщі: 3 тис. найманої піхоти, артилерія, а також наймані й добровольчі загони кількох тисяч панцирної кінноти. Частина командувачів польських загонів (каштелян Януш Свєрчовський, командир надворної корогви Войцех Самполінський, майбутній коронний гетьман Ян Тарновський) була добре відома князеві Костянтину: пліч-о-пліч із ними він уже переміг кримських татар за два роки перед тим під Лопушним на Поділлі.

Згідно з польськими джерелами, дізнавшись про невелику силу польсько-литовського війська, московський князь Василь наказав воєводі Іванові Челяднину «прогнати їх батогами як худобу», даючи йому командування над обома корпусами. Московські сили, що розорювали східні землі Литви, сконцентрувалися в один кулак (хоча кілька дрібних загонів було розбито союзним військом) коло фортеці Орша на березі Дніпра.

Військо князя Костянтина підійшло до Орші 7 вересня 1514 р. Від ворога литвинів і поляків відділяв Дніпро. Джерела свідчать, що князь Костянтин вступив у переговори з воєводою Челядниним щодо можливості перейти річку для генерального бою. Нібито Челяднин дав згоду, але князь Острозький вирішив форсувати річку в іншому місці по новозведеному мосту (є різні думки щодо того, чи був цей міст поруч із Оршею, чи дещо вище від Орші у вигині Дніпра). Мостом на східний берег перейшла піхота і гармати, а кіннота за командою форсувала Дніпро вбрід (в одному з джерел є згадка, що міст був зруйнований течією ріки).

Посол німецького імператора Герберштейн через кілька років після битви мав нагоду розмовляти з воєводою Челядниним (і з іншими московськими боярами), коли той перебував у литовському полоні. Герберштейн (а також польські джерела) згадує, що коли московське військо побачило, що супротивник форсує Дніпро, то один із воєвод запропонував Челяднину напасти на поляків та литвинів, поки ще не всі вони переправилися. Московський воєвода начебто відмовився, мотивуючи своє рішення тим, що він хоче знищити все військо ворога і тоді зможе легко захопити всю Литву (як після московського тріумфу 1500 р. була захоплена вся Сіверщина й Чернігівщина). На думку автора, це свідчить на користь думки про значну чисельну перевагу московського війська.