Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 7

Племінних вождів очолював верховний вождь, під орудою якого могли перебувати вже тисячі воїнів, утримання яких лягало на плечі усіх учасників такого союзу. Ця політична конструкція виявилася настільки вдалою, що проіснувала на території України кілька тисячоліть — аж до утворення давньоруської держави. Союзи племен створювалися, розпадалися, до них могли входити нові племена — усе залежало від ситуації у поточний момент, якостей лідерів, їхньої успішності.

На економіку, а відтак і на історичні процеси у ті часи неабиякий вплив мали кліматичні зміни, які могли подіяти у кращу чи гіршу сторону на врожайність зернових, кількість та якість трави на пасовищах, де випасали худобу. Оскільки забезпечення харчами було внутрішньою справою кожної громади, кожного племені, то знайти підтримку ззовні, як це бачимо у новітні часи, було практично неможливо.

Глобальні кризи такого роду траплятися часом по кілька разів на тисячоліття, і це не враховуючи звичайних неврожайних або посушливих років. Якщо накласти на шкалу кліматичних змін переміни у суспільній організації, ми побачимо, що вони практично співпадають — і в новокам’яному, і в мідному, і в бронзовому, і в ранньому залізному віці. З кризовими ситуаціями співпадають також періоди військових конфліктів, вторгнень, посиленого будівництва укріплень, утворення масштабних коаліцій, метою яких був захист від сусідів, ласих до чужого добра або просто тих, хто бажав вижити за рахунок сусідів.

Слід враховувати ту обставину, що міжплемінні війни тих часів велися за правилами, про які у наші часи давно забули. Це були війни, у яких усе доросле чоловіче населення ворога у разі перемоги мало бути знищене, з ворожого племені залишали живими лише жінок та дітей. Жінки врешті мали народити нових воїнів для ворога, а діти, виховані відповідним чином, ставали до лав ворогів… Таким чином, ціна поразки або перемоги була найвища — людське життя, свобода, майбутнє дітей. Отже, не дивно, що війна та військова справа у ті давні часи були справою серйозною, до неї слід було готуватися усе життя і бути повсякчас готовим взятися до зброї.

Уже в трипільські часи, між 4200–3400 рр. до н. е., виникло кілька потужних вождівств, які поділили між собою землі від Карпат до Дніпра. Найпотужніші були у Буго-Дніпровському межиріччі, де зараз археологи розкопують руїни їхніх столиць. Трипільські протоміста займали сотні гектарів, мали тисячі будівель, укріплення у вигляді палісадів. Кожне з них могли виставити від 1000 до 3000–5000 воїнів. Це була найбільша військова потуга на сході європейського континенту у IV тис. до н. е.