Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 54

Не менш складною була політична ситуація і в самому Галицькому князівстві. З середини ХІІ ст. активно тривав процес децентралізації вже окремих князівств земель, що кількома десятиріччями раніше виокремилися зі складу порівняно єдиної держави Володимира та Ярослава. Окремі відгалуження єдиного до того роду Рюриковичів, що утримував монополію на верховну владу в усіх без виключення руських князівствах, у кожному новому поколінні все більше дрібнилися. Разом із новими князями збільшувалася кількість уділів, слабшала влада старшого у роді князя. Але в Галицькому князівстві все було інакше. На відміну від інших Рюриковичів, Ростиславичі так і не стали розгалуженою династією. Тож, якщо в інших землях внутрішня колонізація та княжіння територій супроводжувалося створенням нових уділів, у Галицькому князівстві вакуум влади на місцях заповнювало боярство, що дуже швидко кинуло виклик монополії Ростиславичів на владу. Уже наприкінці ХІІ ст. галицькі бояри намагалися самі вирішувати долю галицького столу, а після того, як рід Ростиславичів згаснув, запрошувало на нього нових претендентів — інколи з князів-Рюриковичів (волинських, смоленських чи чернігівських), а іноді з угорського королівського роду Арпадів.

Навіть монгольська навала, що у 1240–1241 рр. спустошила і Подністров’я, і Польщу, й Угорщину, не зупинила запеклу боротьбу за галицький стіл. 1245 р. сталася битва, що вирішила долю Галицького князівства на наступні 100 років.

У 1230-ті роки боротьбу за Галич активно вели Данило Романович з волинських Мстиславичів та чернігівський князь Михайло Всеволодович (майбутній святий мученик) і його син Ростислав. У 1243 р. Ростислав Михайлович скріпив свій союз з угорцями, уклавши шлюб із донькою угорського короля Бели IV Анною. У 1244 р. він здійснив невдалу спробу за допомогою угорців захопити Перемишль, а вже наступного року йому вдалося зібрати значно більші сили, що давали надію остаточно закріпитися у Перемишльській землі, аби надалі використати її як плацдарм для походу на Галич.

Союзне військо складалося з трьох частин. Передусім це загони самого Ростислава — чернігівська дружина, та загони проугорськи налаштованої партії галицьких бояр, яку очолював Володислав Кормильчич. Найбільш боєздатними частинами об’єднаного війська були угорські лицарі на чолі з воєводою Фільнеєм, а також загін польських лицарів Болеслава Сором’язливого, яких очолював Флоріан Войцехович.

Данило Романович теж мав союзників — литовського князя Міндовга та мазовецького князя Конрада, але їхні загони не встигли взяти участь у вирішальній битві. Неабияку роль у кампанії зіграли союзні Данилу половецькі загони.

Що ж до конкретної кількості військ супротивників, джерела не містять жодних повідомлень. Скоріш за все, мова йде не більше ніж про кілька тисяч вояків з кожного боку.

Об’єднане військо на чолі с Ростиславом спершу рушило на місто Ярослав. Переконавшись у тому, що ця добре укріплена фортеця підготовлена до тривалої облоги, союзники вирішили спершу взяти сусідній Перемишль. Тут вони зібрали припаси, зброю та мобілізували місцеве населення для ведення облогових робіт. Навколо укріплень міста Ярослав вони побудували «город» — тин, який мав захищати від вилазок містян машини, що готували союзники для штурму. Вони розмістилися під Ярославом надовго і навіть влаштували лицарській турнір, у якому Ростислав зазнав незначної травми.