Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 53

Якщо про втрати монголів історичні джерела не повідомляють нічого, то втрати русів вони оцінюють по-різному — від десятків до більше ніж ста тисяч воїнів. Як повідомляє літопис, з киян, що вирушили на допомогу половцям, повернувся лише кожен десятий. Втрати чернігівсько-смоленських та галицько-волинських дружин були меншими, адже вони не потрапили в оточення та мали змогу відступити. Безповоротні втрати у битві на Калці відбилися навіть у народній свідомості. Із битвою на Калці билинний епос пов’язує загибель усіх руських богатирів.

Щодо причин поразки, то більшість літописів звинувачує у ній половців, які своєю втечею зламали лави руських воїнів. Тож, якщо вірити літописам, руські князі так і не змогли винести урок з отриманої поразки: не маючи єдиного командування, узгодженого плану кампанії та битви, годі розраховувати на перемогу навіть від порівняно слабшого супротивника. Нечисленне монгольське військо мало добрий вишкіл, було легко кероване, мало змогу розбити загони супротивника поодинці. Наскільки важливою для кінцевої перемоги монголів на Калці була ця остання умова, показала битва монголів з волзькими булгарами за кілька місяців потому, у якій вони зазнали нищівної поразки. Похід на Захід монголи змогли відновити лише за 13 років.

Битва під Ярославом

Дуже рано, ще наприкінці ХІ ст., на західній окраїні Русі виникли напівсамостійні князівства молодшої гілки Рюриковичів-Ростиславичів. Через передчасну (раніше за батька) смерть діда їх було виключено з системи наслідування київського столу, тож вони намагалися розбудувати свої власні володіння подалі від старших родичів. Спершу закріпившись у Перемишлі, надалі вони поширювали свою владу у Подністров’ї, активно колонізуючи лісостепове пограниччя. У боротьбі з численними родичами їм вдалося відстояти права на Звенигород та Теребовлю, а 1144 р. всі володіння Ростиславичів було об’єднано під владою одного князя Володимирка Володаревича, який зробив своєю столицею Галич. Так розпочалася історія Галицького князівства.

Володіння галицьких князів цікавили кілька значних регіональних сил. По-перше, на Подністров’я претендували київські, а пізніше і волинські князі з роду Мстиславичів — нащадків сина Володимира Мономаха Мстислава. Їхніми союзниками були угорці, які вже з середини ХІІ ст. розпочали активно втручатися у справи Галицького князівства та Русі, а часом угорські королевичі й самі сідали у Галичі. Неабияку цікавість проявляли і західні сусіди — поляки.