Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 50

На зламі ХІІ—ХІІІ ст. Київ перетворився на осередок суперечок між трьома князівськими домами: смоленських Ростиславичів, чернігівських Ольговичів та волинських Мстиславичів. Заради заволодіння Києвом вони укладали нетривкі союзи, до яких час від часу приєднувався князь Заліського Володимира Всеволод Юрійович Велике Гніздо. 1201 р. син Мстислава Ізяславича Роман, який напередодні приєднав до своїх волинських володінь Галич, спираючись на військову допомогу Всеволода, захопив Київ, де посадив свого родича Інгваря Ярославича. На противагу йому утворилася коаліція між смоленським князем Рюриком Ростиславичем та чернігівськими Ольговичами. 1203 р. союзники разом із половцями підступили під Київ. За свідченнями літописця, погром Києва 1203 р. не йде в порівняння з погромом 1169 р. Місто було не просто пограбоване, а практично знищене вщент — це була відплата Рюрика половцям за військову допомогу. Більшість населення міста була або вбита, або забрана у полон. Відкупитися вдалося лише іноземним купцям, але ціною половини їхніх статків. Після погрому Рюрик Ростиславич не сів у Києві сам, та навіть не посадив у ньому залежного від нього князя, — для цього в нього просто не вистачало сил. Тож він наказав знищити місто, яке не міг утримати. Лише за кілька місяців, уклавши мир із Всеволодом Велике Гніздо, Рюрик зайняв великокнязівський стіл, на який, крім нього, після погрому не було інших охочих.

Саме так, смоленські та чернігівські дружини за допомогою половців 1203 р. поклали край кількасотрічній історії політичної гегемонії столиці Русі. Коли за кілька десятиріч до стін міста підступили монголи, вони побачили лише бліду тінь колишньої величі стольного міста, залогу якого очолював навіть не князь, а звичайний боярин Дмитро.

Битва на Калці

За свою кількасотрічну історію дружини руських князів неодноразово зазнавали поразки від кочових народів, однак жодна з них не мала таких наслідків для подальшої політичної історії Русі, як битва на річці Калка. Слідом за двома погромами Києва 1169 та 1203 рр. вона поклала край військовій могутності та політичному значенню князівств, що розташовані в історичному центрі Русі — Подніпров’ї, та передвіщала трагічний кінець колись могутньої держави, яку історики називають Київською або Давньою Руссю.

Унаслідок процесів політичної децентралізації тривало економічне піднесення нових міських центрів, колонізація периферійних земель Русі, які надалі набували все більшої політичної самостійності. Але разом із тим це мало негативні наслідки для системи оборони Подніпров’я від кочових племен євразійського степу, яка потребувала спільних узгоджених дій військових контингентів більшості князівств-земель. У військових конфліктах із половцями це не мало вирішального значення, але поява на південних кордонах нового ворога — армії централізованої Монгольської імперії — стала іспитом, який дружини руських князів так і не змогли скласти.