Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 31

Раптовість, як уже неодноразово зазначалося, була головним тактичним елементом, що забезпечував успіх кампаній сарматів. Базовою тактичною навичкою для створення ефекту раптовості є швидкість переміщення, і сарматські вояки володіли цією навичкою бездоганно. Хрестоматійним прикладом у цьому плані є «спецоперація», проведена напівлегендарною царицею Амагою десь наприкінці ІІІ або на початку ІІ ст. до н. е. На прохання херсонеситів, котрі потерпали від набігів скіфів, Амага на чолі загону зі 120 відбірних вояків за добу здолала 1200 стадіїв (бл. 200 км), раптово вдерлася у ставку скіфського царя, вбила його самого та його найближче оточення і посадила на престол царева сина, наказавши не чіпати ані херсонеситів, ані сусідніх варварів. Полієн, котрий переповів цю історію, спеціально підкреслює, що кожен воїн у «спецзагоні» Амаги мав по три коні. Переміщення сарматів одвокінь та навіть отрикінь зазначають й інші автори. Саме це дозволяло сарматським контингентам здійснювати форсовані марші та забезпечувало ведення маневреної війни в темпі, не звичному для осілих або напівосілих сусідів. Зрозуміло, що у «внутрішньосарматських» конфліктах або у сутичках з іншими номадами зазначена тактична перевага значною мірою нівелювалася.

Не надто різноманітною (так само, як і тактика) була стратегія сарматів. Головним чином їх цікавив грабунок та захоплення полонених, котрих обертали на товар, чи то дозволяючи викуп родичам або одноплемінникам, чи то перепродаючи в рабство на сторону. Зазначимо, що кровожерливість номадів їхні сучасники схильні перебільшувати. Набіг не часто мав на увазі тотальний розгром та геноцид переможеного ворога. Економічна доцільність таких дій украй низька. Судячи зі всього, після завдання військової поразки сармати намагалися нав’язати переможеним данницькі відносини, що забезпечувало регулярний прибуток. Ба більше, у джерелах трапляються згадки про те, що часто-густо сармати віддавали перевагу не «гарячим» конфліктам, а «акціям залякування». Приклад такої акції подає знаменитий ольвійський декрет на честь Протогена: цар саїв Сайтафарн з’являється під стінами Ольвії з численним військом і витребує не тільки фіксовану регулярну данину, а й додатковий «подарунок за проїзд».