Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 21

Коли потреба у союзниках відпала остаточно, а місцеві правителі відчули, що ті виходять з-під контролю, для скіфів усе закінчилося дуже швидко й сумно. Цар Кіаксар винищив частину воєначальників на організованій ним гулянці. Цей кривавий банкет нині датують 596 або 594 р. до н. е. Стверджують, що хитрий Кіаксар відпустив рештки скіфських загонів не просто так, а узявши із них зобов’язання по дорозі додому обов’язково пройти через територію Урарту. Розкопки свідчать, що деякі фортеці Урарту й насправді було захоплено приблизно в цей час, захоплено зненацька, а не після тривалої облоги, на яку степові воїни були не здатні. У кладці стін знайдено чимало бронзових вістрів стріл скіфського типу.

Серед знахідок у курганах на території України, залишених не тільки скіфами, а й кіммерійцями, знайдено речі урартського походження. Серед них — посудини, зроблені з листової бронзи й прикрашені двома литими ручками. Виявлені вони не тільки у гірських районах, а й по той бік Кавказу, на Кубані. Точнісінько така посудина була знайдена на початку 1980-х рр. на території Черкаської області поблизу села Квітки, у багатому похованні кіммерійського вождя.

Підбиваючи підсумки азійської «одіссеї» кіммерійців та скіфів, відзначимо, що долі та діяння їхні у чомусь подібні, а у чомусь відмінні. Кіммерійці створили в Азії власну «країну Гамір», що протрималася понад сто років. Скіфи виступали скоріше руйнівною, ніж творчою силою. Вони взяли участь у трьох війнах, у двох із яких боролися на боці Ассирії. Їхнє втручання на півстоліття подовжило існування ненависної народам Давнього Сходу імперії, однак вибір, зроблений у третьому азійському поході, призвів до загибелі Ассирійської держави. Її спадщину поділили між собою місцеві правителі, а скіфи (та й кіммерійці теж) виявилися зайвими на цьому святі перемоги. Усім довелося так чи інакше повертатися до Європи.

Країна міст

Обживаючи землі України кілька століть тому, наші предки звернули увагу на залишки невідомо коли й ким зведених укріплень. На давні покинуті фортеці й міста можна було натрапити на землях від Дністра і меж Полісся на заході до Слобожанщини на сході. Тоді в українській мові з’явилося слово «городище», яке згодом стало офіційною назвою багатьох населених пунктів. Коли усіма цими валами й городищами зайнялися археологи, то встановили, що більшість із них споруджено задовго до появи на сторінках літописів не те що України, але й Русі. Нині добу будівництва цих давніх фортець називають «скіфською» або раннім залізним віком. У ті далекі часи у стосунках з кочовиками їхні сусіди мали небагатий вибір: або бути пограбованими і платити данину, або захищатися. Мешканці Лісостепу одного дня вирішили не платити новоявленим володарям степів і досить успішно оборонялися.

Довжина валів Більського городища, що на Полтавщині, становить понад 33 км. Периметр стін ассирійської Ніневії, під якими відзначилися скіфи під командуванням царя Мадія, становив 12 км. Будівництво розпочалося у VIII, тривало у VII, а ремонтні роботи велися у VI ст. до н. е. Величезний трикутник, звернений вершиною до півдня, по периметру оточений високими валами, займає площу близько 40 км2. Це у десять разів більше, ніж славний Київ-град XIII ст. У західній і східній частинах городища є дві цитаделі, відділені валами від внутрішньої частини укріплення. Периметр стін східної становить майже 4 км. Нині висота валів все ще складає від 3 до 5 м, а з урахуванням глибокого (до 3,5 м) рову — навіть 8 м. Розкопки показали, що по валам ішла стіна з дерева, заповнена усередині землею й глиною, а первісна глибина рову сягала 5,6 м. Ці укріплення кілька разів ремонтували й нарощували. В’їзд до укріплення охороняла дерев’яна вежа, що спиралася на краї земляного насипу. Ширина воріт становила близько 8 м, а краї проїзду було викладено каменем — щоб візки, проїжджаючи, не чіплялися за стіни. У довгому коридорі воріт можна було перехопити супротивника, котрий прорвався. На західному укріпленні перед воротами було вирито рів, перейти який можна було по дерев’яному мосту. Розкопки показали, що будівництво грандіозної фортеці розпочалося із цих двох цитаделей. Потім настала черга спорудження головного валу, Великого Більського городища завдовжки понад 25 км. Сучасна висота становить 5,4–7 м, а у давні часи він був вищим. Якщо до цього додати глибину рову, що досягав позначки 9,5 м від підошви валу, то отримаємо загальну висоту укріплення понад 16 м.