Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 125

Тактика козацького війська залежала від оборони. Під час зустрічі з ворогом козацтво оточувало себе возами, будувало земляні укріплення. При виборі місцевості перевагу віддавали важкодоступній — яри, пагорби, ліси тощо. Важливою була наявність поряд води. Під час бою козацтво намагалося знекровити ворога щільним вогнем, а потім у слушний час контратакувати. Під час веденні вогню застосовували різноманітні маневри і хитрощі. Окольський описав, як в боях на Старці козаки за допомогою таких фортелів підпускали кінноту і впритул розстрілювали її. Під час денних контратак головну роль відводили кінноті. Дуже поширеним у козацтва було використання нічного часу. Саме під прикриттям темряви козацька піхота непомітно підходила під ворожі позиції й відчайдушно атакувала.

Стратегічні думки, ідеї, плани української старшини внаслідок дефіциту документів, що вийшли з її середовища, визначити важко. Можна лише, спираючись на події, визначити загальні тенденції.

Як уже зазначалося, в основі воєнної діяльності козацтва лежало три складових, кожна з яких мала стратегічні особливості. Під час вторгнення турецько-татарських військ козацтво намагалося за допомогою розвідки вирахувати час і напрям їхнього походу. Якщо це вдавалося, то козацькі полки і сотні ішли на перехоплення, аби унеможливити вторгнення. Якщо противнику вдавалося оминути прикордонні чати, що було не так важко в умовах величезного степу, то козаки, розсипавшись на багато загонів і спираючись на укріпленні поселення українського прикордоння, переслідували ворожі чамбули. Під час відступу противника козаки рушали за ним у степ, намагаючись знайти його головний кіш.

Більш дієвою у плані послаблення або й взагалі унеможливлення вторгнення була організація походів проти Османської імперії та її васалів. У Порти були великі мілітарні можливості, яких не було у козацтва, тож успіха досягали неочікуваністю й швидкістю. Під час походів на південь стратегічна мета з самого початку диктувалася як політичними, так і економічними чинниками. Перші зони нападів козацтва до середини XVI ст. — це передусім пониззя Дніпра з уфортифікованими містами Очаків та Іслам. Мета — перекриття євразійського сухопутного і морського шляхів, погром улусів кримців, контроль над видобутком солі й максимальне послаблення влади татар над регіоном, який де-юре належав Великому князівству Литовському. Поступово зона козацької активності розширилася й охопила весь чорноморський басейн і частину Балкан.

Щодо значення антиосманської діяльності козацтва говорить той факт, що до появи та розвитку української козаччини багатотисячні війська Криму й османів проникали вглиб земель Великого князівства Литовського і Корони польської, загрожуючи навіть їхнім столицям. Річ Посполита ж такої загрози вже не зазнавала, оскільки вся ця важка і кривава війна відсунулася козацтвом на кордон.