Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 112

Разом із тим під впливом турків кримські татари в другій чверті XVI ст. взяли на озброєння класичний османський «Дестур-і-Румі» — бойове шикування, ядром якого був «зарбузан арабалари», тобто табір із возів, оснащених легкою артилерією (фальконетами-зарбузан), усередині якого знаходилися стрільці-тюфенгчі (як османські яничари, так і набрані з числа підданих кримського хана). Не виключено, що цей крок було зроблено під впливом тяжкої поразки, якої зазнали кримські татари від ногаїв у 1523 р.

Окрім стрільців, у центрі такого варіанту татарського бойового шикування була особиста ханська гвардія, «загін із кількох тисяч хоробрих і кращих воїнів». При ханському загоні завжди був прапор, зроблений з білого кінського хвоста, прикріпленого до довгої палиці, і «шовкове турецьке зелене з червоним знамено».

Військова майстерність дала Кримському ханству змогу одержати кілька важливих перемог, таких як під час походу на черкесів 1545 р., проти Астраханського ханства 1546 р., а також при відсічі наїзду ногаїв на Крим 1548 р. (в результаті цих перемог Ногайська орда перейшла під владу кримського хана). Володіння вогнепальною зброєю давало кримським татарам безперечні переваги над тими своїми супротивниками, що намагалися битися за старим зразком.

Треба, одначе, відзначити, що під час грабіжницьких наїздів на землі Литви, Польщі чи Москви «зарбузан арабалари» не вживався, бо не відповідав меті таких походів. Тому повідомлення європейців кінця XVI чи XVIІ ст. мало відрізнятися від опису Герберштайна.

Француз де Віженер писав: «Вони ніколи не використовують списів, а тому не стрічають ворога віч-у-віч, суцільною лавою й у бойовому шикуванні, а тільки раз-у-раз нападають і відступають. Нараз завзято й нестримно нападають на ворога, а потім так само нагло кидаються навтьоки. Зараз опісля вони знову шикують свої лави і намагаються якомога тісніше оточити й замкнути ворога; але залишають усе ж таки вільний прохід для тих, що далі непокоять ворогів своїми атаками. При всьому цьому зберігають якнайкращий лад, і до цього зводиться їх воєнне мистецтво й дисципліна. Але, коли раз поталанить спинити або збентежити їхні ряди, то вони вже ніяк не можуть упорядкуватися й біжать стрімголов». У такій боротьбі татари проявлялися першорядними лучниками: Боплан писав, що, «утікаючи, повертаються й на повний розгін випускають стрілу з лука так влучно, що ніколи не схиблять на віддалі від 60 до 100 кроків».