Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 109

Згідно з Бопланом, орда виходила в похід великим військом. Перед походом відбувався в Криму перегляд війська. Через Дніпро й інші ріки татари переходили вплав, і то особливим способом. Татарські коні були привчені перепливати великі простори — татарин плив поруч із конем, тримаючись лівою рукою поводів і гриви коня, а правою веслуючи; сідло, одяг і зброю складав на оберемок трощі, прив’язаний до конячого хвоста. Степ татари проходили вже встановленими шляхами, що вели вододілами, минаючи всякі річки.

Боплан описує похід 80-тисячної (тобто очолюваної самим ханом; кількість, беручи до уваги попереднє обговорення оцінок мобілізаційної потужності Кримського ханства, перебільшена; крім того, треба взяти до уваги, що сам Боплан ніколи не був свідком такого ханського походу-сефері) орди однією величезною колоною: татари йдуть широким фронтом, по 100 вершників в одному ряді, тобто 300 коней, бо кожний татарин вів по два вільні коні, щоб як що до чого їх змінювати. У глибину таке військо мало від 800 до 1000 рядів коней; коли ряди йшли тісно, то така армія займала від 10 до 15 км, а то й більше. «Це дивовижа для того, хто бачить це вперше, бо 80 тис. вершників має більш ніж 200 тис. коней, які вкривають степ густіше, ніж дерева у лісі… Здалека здається, що це на обрії наче хмара підіймається, росте й росте все більше і водночас ізближається і наводить страх і на найвідважніших». Татари просувалися вперед дуже швидко, але щогодини давали коням короткий відпочинок.

У віддалі двох-трьох миль від ворожого кордону орда зупинялася у зручному та безпечному місці й тут відпочивала два або три дні. Тут татари готувалися до бойових дій, і командувачі «ділять [орду] на три загони, дві третини мають складати один корпус, третина ж розділена на два загони, з яких кожен утворює крило, тобто правий і лівий фланги».

Після цього головний корпус рухався щільною масою разом зі своїми фланговими загонами поволі, але безупинно, причому і вдень і вночі, даючи коням не більш ніж одну годину для того, щоб поїсти, і не заподіюючи ніяких спустошень в краю, аж поки не заглибиться у ворожі терени на декілька десятків, а іноді навіть і сотень кілометрів: «всіх поселян, що зустрічаються на шляху, під страхом покарання смертю Хан наказує вбивати, для того щоб полонені не могли як-небудь втекти від татар до своїх і повідомити їх про кількість ворожого війська. Тільки жінок і дітей не вбивають і не ловлять, і не чіпають ніякого добра, для того щоб ним не обтяжити війська і тим не уповільнити походу». Після цього татари зупинялися і укладали кіш. Від головного корпусу висилали вже згадані крила, на відстань вісім-дванадцять миль. Кожне крило, що могло становити до 8—10 тис. чол., теж поділялося на десять чи більше загонів по 500–600 татар, і вони розбігалися на всі сторони. Такі загони нападали на села, оточуючи їх, встановлюючи з усіх боків наглядові пости. До обов’язку таких постів входило розведення і підтримка великих вогнищ для освітлення терену вночі, щоб можна було захопити якомога більшу кількість люду, що думав сховатися від татар уночі. Такий «експедиційний відділ» проводив грабунок місцевості протягом семи-восьми днів, у всякому разі не менше трьох днів.