Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 107

Більшість ординців були озброєні дуже легко. «Зброя їхня складається з лука і стріл, і спис у них рідкість», — писав на початку ХVI ст. імперський посол Сигізмунд Герберштайн. Далі він підкреслював, що татари ухиляються від ближнього бою, не витримуючи його, «не маючи ні щита, ані списа, ні шолома». Через кілька десятиліть після Герберштайна Михалон Литвин, наслідуючи традиції античних авторів у описі «степового варвара», ще більше загострює цю рису татарського воїна. Згідно з Михалоном Литвином, татари «споряджені за звичаєм своїм, а саме — багато хто не має зброї, і навряд чи у десятого чи двадцятого з них був при собі сагайдак чи дротик, а в панцирах було їх ще менше; але одні були озброєні принаймні кістяними, інші — дерев’яними дрючками, треті — перепоясані з порожніми піхвами без зброї. Щитів та списів чи іншої подібної зброї вони зовсім не знають». Дуже схоже писав у XV ст. про озброєння суперників кримського хана, воїнів Великої Орди, інший венеційський посол Амброджьо Контарині: «Кажуть також, що в усій Орді не знайдеться і двох тисяч чоловіків, озброєних шаблями і луками; решта — то голота без жодної зброї».

Через сто років уже згадуваний Джайлз Флетчер дав дещо відмінну, хоча загалом і подібну характеристику озброєння татар: «Вони всі виїжджають на конях і не мають при собі нічого, крім лука, сагайдака зі стрілами і кривої шаблі на кшталт турецької… Деякі крім іншої зброї беруть із собою списи, схожі на рогатини, з якими ходять на ведмедів. Простий вояк не носить іншої зброї, окрім свого звичайного одягу… Але мурзи, або дворяни, наслідують туркам і в одязі, і в озброєнні». А в середині XVIІ ст. Боплан відзначав, що татари «озброєні шаблею, луком з сагайдаком, де буває 18–20 стріл, у пояса висить ніж, кремінь із кресалом, шило і 5–6 сяжнів ременю вязати бранців, яких сподіваються захопити підчас походу… Тільки найбагатші носять кольчуги, решта ж, не маючи такого предмету розкоші, йде на війну без панцирів».

Таким чином, бачимо, що всі сучасники підкреслювали надзвичайну легкість озброєння рядового татарського воїна і разом із тим прагнення знатних і багатих воїнів слідувати турецькій традиції озброєння. Очевидно, кримські татари практично відійшли від пізньоординскої військової традиції: ми не зустрічаємо нічого подібного до загонів важкоозброєних кінних латників, що були в золотоординських військ XIV та початку XV ст. Нечисленною у кримських татар була і «середня» панцирна кіннота, що була характерною для тогочасних військ Середньої й Центральної Азії. Основу війська становила легка кіннота, основною зброєю якої був лук.

Стандартний комплект озброєння рядового татарського воїна становили лук і сагайдак зі стрілами, шабля і ніж (зачіпна зброя), а для захисту використовували м’які стьобані каптани, подібні до московського тегіляя чи литовсько-руської перешиваниці, і такий самий захист голови (згадувані вже гостроверхі шапки). Знать і добірні воїни озброювалися за турецьким зразком у кольчужні чи кольчужно-плитові панцирі, металеві шоломи турецького та іранського виробництва, наручі, набедреники, наколінники і бутурлики. Знатні воїни також мали більш багату зачіпну зброю, що включала, окрім стандартних лука, шаблі і ножа чи кинджала, також легкий спис, бойовий топірець або чекан. Можливо, що в окремих випадках знатні воїни могли захищати своїх коней стьобаними попонами й металевими масками.