Читать «Подорож на Пуп Землі» онлайн - страница 9

Тепер ви знаєте, хто такий Ян і як він виглядає, тому можемо повернутися до розповіді про те, чому такої чудової осені 2008 року я надумав пертися на острів Пасхи…

У той час, коли ми познайомились, Ян зустрічався з однією запальною, неврівноваженою та страшенно ревнивою брюнеткою з колишньої Югославії. Вона ревнувала мого друзяку до всіх без винятку – до його колег жіночої статі з нашого департаменту, до ні в чому не винних дівчат на вулиці, до своєї рідної сестри, до власних подруг, до вуличних ліхтарів, табуреток і навіть до умивальника у ванній. Звали її Міна, і, як і всі дівчата з південнослов’янських республік, вона була запаморочливо гарною, що певною мірою компенсувало недоліки її дурнуватого характеру.

Одного славного теплого вечора наприкінці літа, коли призахідні промені з останніх сил відтісняли холодну північну темряву в найпотаємніші закутки стокгольмських вулиць, ми з Яном, його дівчиною та Ребеккою, шведською подружкою Міни, вибралися в паб подудлити пивка. Настрій всі ми мали чудовий – якраз відповідний безхмарному небу та невловній легкості, що пронизувала тіло наскрізь, варто було лише виткнути носа на вулицю. Наближалися вихідні, ми безперестану жартували й сміялися, ніхто не хотів думати про осінь, що поволі підкрадається з Арктики, та про життя, яке неухильно мчить уперед, хоча чомусь не завше у бажаному напрямку.

Розсівшись за столиком, ми замовили чотири фіали недорогого шведського пива. Ян зажадав, аби я повідав усій компанії про свої пригоди під час походу Мексикою. Я відпив кілька ковтків, кахикнув для серйозності та почав розповідати. Дівки уважно слухали оповідки про бандитів Акапулько, привільні гори Оахаки, непрохідні джунглі Чіапасу. Бесіда плавно плинула поміж безпечних берегів, поки Ян знічев’я не надумав запитати мене:

– Чувак, я от геть не розумію, чому ти не сказав мені, що запланував таку велику подорож? Ет! Я б із задоволенням поїхав із тобою!

У відповідь я лише стенув плечима, мовляв, так, мабуть, треба було: я мусив пройти той шлях сам. А потім, мрійливо стираючи з бокала крихітні краплі сконденсованої вологи, зазирнув чехові просто у вічі та мовив:

– Наступного літа я планую поїхати в Перу. Якщо маєш охоту, чувак, приєднуйся.

Сам того не бажаючи, я застукав Міну зненацька. Дівчина не встигла наступити Яну на черевик, не встигла смикнути його за рукав сорочки, вона навіть рота не встигла розтулити, а Ян, її любий і коханий синьоокий Ян, який ще хвилину тому поважно відчиняв перед нею дверцята та любляче чмокав у щічку, вже горлав як недорізаний на весь паб:

– Та-а-ак, чувак! Та-а-ак!!! Ти ще запитуєш?! Звісно, я їду з тобою! Коли купуємо квитки?

Потому, не звертаючи уваги на невдоволення наших супутниць, ми почали прикидати ймовірні терміни мандрівки та підраховувати бюджет.

Дівки, зрозуміло, набурмосилися. Якось непомітно розмова з подорожей перекинулася на обговорення життєво важливого питання: чи можливі серйозні стосунки між хлопцем і дівчиною на відстані, коли він чи вона постійно в роз’їздах, і чи слід узагалі підтримувати стосунки, коли парочка тривалий час не може займатися сексом. Визнаю: я тоді трохи захопився та навів декілька неспростовних доказів власної чіткої та виваженої позиції із цього питання, після чого Міна підвелася, повідомила Янові, що якщо ще хоч раз побачить мою морду в радіусі трьох метрів, то начистить нею стокгольмську бруківку, та забралася геть, потягнувши за собою Ребекку. Ян сумовито глипнув їй услід, а потому тихо промовив: