Читать «Подорож на Пуп Землі» онлайн

Once in Atacama desert…

(Пролог)

Липень 2009-го, пустеля Атак'aма, Чилі, одна тисяча двісті кілометрів на північ від Сантьяго.

Тридцять хвилин після заходу сонця.

…З їхніх облич давно щезли посмішки. Жарти стихли самі по собі, вичерпалися ще кілька кілометрів тому, заливши салон новенького «Chevrolet DMAX 3.0» масною тишею, звісно, якщо не брати до уваги розміреного хурчання двигуна та тихого постукування камінців об днище.

Небо набрякало свинцем. Сутінки скрапували з безхмарної височини, пастельними тонами накладаючись на обривисті, наче порубані сокирою, вапнякові скелі, які щомить дужче зчавлювали русло давним-давно пересохлої ріки. Де-не-де перед капотом позашляховика поміж сіро-коричневими порепаними бескидами просовувалися гладенькі язики піщаних дюн. Довкола них глиняні велети неначе провалювалися крізь землю, оголюючи блідо-бордове призахідне небо. Позаду машини в густому нерухомому повітрі застигали каламутні хмари здійнятої колесами порохняви, схожі на грізних привидів, що вилазять зі скель, так безцеремонно потривожені небажаними гостями.

Двоє молодих чоловіків, сховавшись у кабіні червоного глянсуватого пікапа, помалу, проте неухильно просуваються вглиб Атакамської пустки. Щільно стиснуті губи та біснуватий полиск у їхніх очах виказують похмуру рішучість. Зрідка вони перекидаються негучними лаконічними фразами. Перемовляються англійською, щоправда, з ледь відчутним акцентом. Обоє – трохи вищі від середнього зросту, з русявими чупринами, вигорілими до білого під гарячим сонцем Атаками. Обоє мають світлі очі, котрі, мовби дві величезні краплини води, проступають на засмаглих до червоного обличчях. Облуплені носи, потріскані пересохлі губи – все вказує на те, що незнайомці є цій землі чужими.

Старший кермує. Його сині очі промацують дорогу попереду, видивляючись підступні вибоїни та масивні брили вапняку. Молодший, ніби штурман під час раллі, тримає на колінах потерту карту, намагаючись щось розгледіти за допомогою кишенькового ліхтарика.

Зненацька вапнякові бескиди розступилися, відкриваючи для погляду продовгувату прогалину. Гостроконечні контури глиняних хребтів змінили розмиті перекати піщаних дюн. За кількасот метрів на південь прямовисний кряж продовжувався, але на заході та півночі горизонт заступили м’які дюни – немов хвилі велетенського океану плавно здіймаючись увись. Утім, білошкірим осквернителям пустельного спокою не довелося довго милуватися захопливим краєвидом: зненацька «Chevrolet» зарився носом у пісок, паси безпеки боляче врізались у груди, а важіль перемикання передач затрясся, мов у лихоманці.