Читать «Подорож на Пуп Землі» онлайн - страница 16

Мама не дала ступити й кроку, налетіла на мене ще в порозі та міцно-преміцно обняла. Я не був удома півроку, хоча вона не бачила мене цілий рік: коли я востаннє приїжджав додому, мама відпочивала на морі, в Криму. На здійнятий галас із кімнати вийшов тато, відсторонив маму та стримано потиснув мені руку.

– Мамо, я хочу…

– Як ти схуд! – бідкалася мама, наче не чуючи мене та знову затискуючи в обіймах. – Чим ти харчуєшся у Швеції? Геть охляв у тій заграниці! Ай-яй-яй! Не можна ж так!

Я, зрештою, спромігся виборсатися з її рук, відступив на крок назад і (все ще не вирішивши, що краще викладати першим – крамольні думки про те, що вирішив закинути аспірантуру, чи радісну звістку про майбутню рапануйську авантюру) голосно заявив:

– Мамо, тату, я мушу вам дещо сказати. І це дуже важливо.

Тато здивовано вигнув брову. Мама на хвильку вмовкла та зосереджено подивилася на мене. Але вже наступної миті її обличчя засяяло невимовною радістю.

– О Боже, синку, ти одружуєшся! – зраділа вона. – Наре-е-ешті!

Я скинув наплічник на килимок біля порога й почухав макітру. Блін, чому все так складно в цьому житті?

– Ну, не зовсім, мамо, – трохи розгублено промимрив я, а потім задер носа та гордовито додав: – Я лечу на острів Пасхи, мамо, – й усміхнувся, десь глибоко в душі сподіваючись, що мої батьки на радощах застрибають до стелі.

Мама принишкла і трохи насупилася, осмислюючи почуте. Кілька секунд вона намагалася зрозуміти, чи острів Пасхи – це справді той острів Пасхи, про який вона подумала… Проте я не дав мамі оговтатися.

– На півтора місяці! – продовжив ще більш натхненно, змахнувши руками та показуючи, який я молодець. – Ще, може, десь Південною Америкою поблукаю, але найважливіше – то, звісно, Рапа Нуї, мамо.

– Е-е-е…

– Мамо, це ж острів Пасхи! – захоплено торочив я. – Уявляєш? Туди Тур Хейєрдал плавав, а тепер і я полечу!

Мама зблідла, тато нервово кашлянув за її спиною та почухав підборіддя.

– А одруження поки що почекає, – підсумував я і засміявся: – Ги-ги-ги!

Але тато й мама чомусь не сміялись.

* * *

На цьому далекому острівці… людство колись здійснило одну зі своїх найдивовижніших химер.

Тур Хейєрдал, «Аку-Аку»

Скажу вам по секрету: я не мав наміру писати про острів Пасхи. Тоді, коли я задумував цю авантюру, я взагалі не уявляв, що буду писати. Крім того, про острів Пасхи й так немало написано, і я наївно гадав, що всі, хто хотів щось знати про цей крихітний шматок малородючої землі, що самотньо стримить посеред безмежних вод на півдні Тихого океану, вже давно про все дізналися та прочитали.

Проте як виявилося, не все так просто, як здається на перший погляд. Ще перед моїм відльотом до Південної Америки батько перестрів на вулиці свого давнього знайомого, відомого в Рівному журналіста. Слово за слово, й розмова якось перескочила на синів.

– Та моєму, схоже, геть усі мізки з голови видуло, – поскаржився тато, – лаштується на острів Пасхи летіти.

– Оце так! – захоплено вигукнув відомий у Рівному журналіст. – Це ж просто супер! Там же Наполеон у тюрязі сидів!