Читать «Подарунок на іменини» онлайн - страница 4

Пароходик дирчав.

Врештi Карпо Петрович звiвся на ноги. Перевiв очi од цяцьки на жiнку i презирливо плямкнув губами.

- Ет, чорт зна що…

- Як чорт зна що? - здивувалась Сусанна.

- Авжеж… Не пристало йому забавлятись цяцьками.

- Багато ти знаєш поза своїм участком. Ти б подивився, як Доря ще й досi одягає свої ляльки. А вiн - "чорт знає що"!

Сусанна од невдоволення скисла й осiла, як тiсто в дiжi.

- Цiкаво, що ти придумав?

Карпо Петрович раптом засяв. Лице його освiтила добра усмiшка, i тепло спахнули очi.

- Я йому цяцьки не подарую… Я для нього таке придумав…

Вiн навiть урочисто пiдняв палець в важкому перснi.

- Я для нього таке придумав, що… Фу-ти, ну-ти! Запам'ятає до смертi. Навiть вiце-губернаторський хлопець не зможе того побачить, що я покажу Дорi… Нехай…

- Та не тягни ж бо…

- Нехай має чим згадувать батька. Буде старий - унукам розкаже… От, скаже, був я дитиною ще, а мiй покiйний батько…

- Карпе! Ну, чому ти не скажеш одразу? Сусанна аж пхинькнула з нетерплячки.

Тодi Карпо Петрович наблизився до неї, витяг червону шию, нащось знизив голос до шепотiння:

- Я повезу його завтра дивитись, як будуть вiшать.

- Ах, ах! - налякалась Сусанна. - Як можна дитину…

- "Дитину, дитину"… - перекривився Карпо Петрович.

Власне дитину. Хiба йому не цiкаво? Дитина ще краще затямить. Треба, щоб вона мала враження, щоб в неї лишились згадки на цiле життя. А вона думає як? Гладити по головцi та тримати бiля спiдницi?

Вiн вже кричав i своїм криком вганяв в м'яке тiло Сусанни свiй план.

- Ви-хо-ву-вать треба!..

- Ах, ах! - вона зiтхала i витрiщала очi на чоловiка. - А може, й справдi! Нехай би побачив. Нi, таки справдi нехай би… Чи ще доведеться удруге. Скiльки є дiтей: i в казначейшi, i в полiцмейстера… а нiхто не побачить, лиш Доря…

Вона звикла до думки. Подумати тiльки: подивитись, як будуть вiшать людину. Вона i сама б хотiла. Ах, Дорька, щасливий…

Забувала про Дорьку i всi думки звернула на себе. їй було гiрко. Прожила на свiтi до тридцятого року, а нi разу не довелося нiчого такого побачить. Хiба Карпо коли подумав про неї? Сиди цiлий вiк в кухнi, бабрайся у помиях i нiколи тобi нi приємностi, нi розваги…

- А кого вiшати будуть? - блиснула вона очима. Карпо Петрович завагавсь на хвилину i врештi махнув рукою.

- Ну, добре. Ти знаєш, Сузя, менi не вiльно про се говорити. Я тобi скажу, а ти - гляди менi - ша! Анi словечка нiкому. Вiшаєм жiнку, що кинула в губернатора бомбу.

- Ах, ах! Ти її бачив? Молода, гарна? От би цiкаво… Голубчику, Карпе… я б… я б збоку де-небудь… Карпо Петрович замахав з ляку руками:

- Фу-ти, ну-ти! Тiльки тебе бракує. Менi i з Дорькою трудно…

Сусанна надулась. Завжди отак. Про неї не дбають.

Однак її невдоволення скоро погасло в турботах про Дорьку.

Вони довго радились вдвох з чоловiком, коли будити хлопця, як його одягти, чи пускать до гiмназiї завтра…

Можна б зробить йому свято.

- Само собою! - розвеселився Карпо Петрович. - Нехай погуляє!..

Вiн був у чудеснiм настрої. Насвистував вальс, який тепер щодня грали у цирку, i бив чоботом в чобiт, як полковий офiцер.