Читать «Подарунок на іменини» онлайн - страница 3

- Iдiотська задача! Чого вас там вчать! Вiн з злiстю одкинув од себе задачник i пiднявся сердитий та збентежений вкрай.

- Як вони мучать бiдних дiтей!.. - обурилась палко Сусанна, теж од напруження мокра пiд хмарою пишних муслiнiв.

Але Доря раптом блимнув очима, вдарив себе олiвцем в лоб i в двi хвилини задовольнив купцiв.

- Теж арихметик! - напалась на чоловiка Сусанна. - Не мiг роздiлити кiлька рублiв…

I обняла щасливим оком сiру фiгуру сина, чужу неначе в довгих, аж до пiдлоги, штанах.

- "Арихметик"!.. Мовчала б, коли сказати не вмiєш! - буркнув сердито Карпо Петрович. - У мене свої задачi… Побула б хоч раз на дiжурствi.

Вiн навiть забув у замiшаннi ляснуть по-офiцерськи чоботом в чобiт.

Вийняв з штанiв важкий портсигар, теж офiцерський, зважив його в руцi i закурив папiроску.

Зелене свiтло од лампи м'яко зливалось з рожевим, що стiкало з-пiд образа у кутку, новi гудзики на гiмназичнiй шинелi горiли, як самоцвiти, а синiй дим папiроски хвилював легко у теплiм затишку хати. Доря знову бубонiв за дверима.

Карпо Петрович зняв з етажерки шинелю i м'яв у долонi сукно.

- Матерiал добрий, здається… i пошив непогано… Вiн любовно погладив шинелю i знову повiсив на мiсце.

- Ах, який Доря смiшний! Одягся вранцi, наклав картуз i став на порозi у моїй спальнi. А я була ще в сорочцi, тiльки що встала, та як крикну з переполоху, що хтось чужий увiйшов… Потому ми довго смiялись…

- Скiльки взяв Шмуль за картуз?

- Рубель двадцять оддала… Божився, що втратив тридцять копiйок…

- Ах, сучий син… Бiльше рубля не треба було давати. Де ж той картуз?

Вона подала йому його, знявши обережно з стiни, де висiв образ, а вiн довго любувався новим срiблом листочкiв - незрозумiлим i таємним для нього символом шкiльної мудростi.

Потому їх очi стрiлись й засяли, порозумiвшись без слiв.

- Хе-хе! Як, шельма, скоро рiшив задачу!

- Хi-хi… i з географiї п'ять.

Їх ще бiльше тiшило те, що вiце-губернаторський син дiстав лиш пару.

Доря прийшов сказати добранiч.

Вони лишились самi.

Тодi Карпо Петрович нетерпляче накинувсь на жiнку:

- Показуй, що ти купила?

Але Сусанна i сама вже виймала з-пiд подушки дарунок. Опустилась на помiст серед бiлих хвиль сукнi, i пiд важкими грудьми у -неї сухо затрiщала пружина.

Вiн теж з скрипом чобiт присiв бiля жiнки, мало не задихнувшись од солодкого запаху пудри з її лиця.

Нарештi бляшаний пароходик вислизнув з рук i поплив по помостi, поринаючи носом, немов на хвилях, та сповняючи хату гострим дирчанням металу.

- Як, ти думаєш, Карпе, Дорик буде радий?

Карпо Петрович не одповiв нiчого. Вiн мовчки стежив за пароходом i, коли той зачепився за нiжку стiльця, одчепив та пустив далi. Потому ще раз накрутив.

- Прийми свiй хвiст! - нетерпляче гукав на жiнку, коли пароходик ткнувсь носом в її спiдницю. - Розсiлась!..

Вiн навiть лазив за ним по помостi.

Сусанна сидiла щаслива, одкривши зiпсованi зуби, вся в тiнях од широкого кола волосся, на двi третини чужого.